«Ти чого спиш? По нас летить!»: батько трьох синів з Волині розповів про службу на передовій

Про це пише Любомльська громадсько-політична газета «Наше життя».

Родом Михайло Петрович із села Бережці, де з’явився на світ 21 листопада 1975 року — у день, коли православні відзначають Собор Архистратига Михаїла. 

«Названий на честь Святого, відтак, завжди сподіваюся на його заступництво та силу материнської молитви», — каже.

На «відмінно» закінчив школу й далі вирішив навчатися у Шацькому лісному технікумі. Такий вибір пояснює дуже просто: змалку любив природу, поряд із Бережцями — чудовий ліс, тут, вважай, пройшло все дитинство.

«Та й багато татових знайомих були лісівниками, — пригадує співрозмовник, — коли бували в нас, завжди розпитував їх про особливості роботи».

По закінченні технікуму була ще строкова армійська служба, а далі, у грудні 1996 року, Михайло Бісюк розпочав свій трудовий шлях на лісівничій ниві. Перше місце роботи — майстер лісу Радехівського лісництва Любомльського МСЛП. 

У січні 2003 року перейшов до Любомльського держлісгоспу на посаду інженера лісозаготівель. За час роботи встиг попрацювати чи не на всіх інженерних посадах підприємства: по лісозаготівлях, відводах, лісових культур тощо.

Упродовж чотирьох років виконував обов’язки лісничого Мосирського лісництва. Крім того, кілька місяців був виконуючим обов’язки головного лісничого, фактично виконуючи функції директора підприємства — це випало у період, коли попередній керівник звільнився, а нового ще не призначили. Паралельно з роботою здобув вищу освіту, закінчивши Національний аграрний університет і здобувши кваліфікацію магістра лісового господарства. 

Має також й певний управлінський досвід, адже у 2014-2015 роках працював заступником Любомльського міського голови.

Як вже йшлося вище, чоловік не лишився обіч подій, що розгорталися в країні у 2014 році.

«Коли почалася анексія Криму, пішов у військкомат, адже за плечима вже мав строкову службу, — пригадує. — Записали мої дані у «Зошит добровольця», але тоді служити не взяли — не підійшла військово облікова спеціальність. Призвали вже наступного року, 2015-го».

Михайло Бісюк розповідає, що тоді найгарячішими були 2018- 2019 роки, коли він у складі 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади ніс службу під Кримським на Луганщині.

«На передку найважче впродовж перших трьох днів. Я взагалі спати не міг. Під час артобстрілів постійно вибігав із бліндажа. А мене досвідченіші бійці заспокоювали: мовляв, чого ти — то ж не по нас летить! А потім таки заснув — аж раптом будять: «Ти чого спиш?! Ось тепер по нас летить!!!», — читаємо його розповідь про події тих часів на сторінці 100-ї бригади у фейсбуці.

З початку нинішньої війни Михайло Петрович в лавах сотої бригади спершу служив на українсько-білоруському кордоні. Треба сказати, що тут став у пригоді його лісівничий досвід.

«Командування, маючи інформацію про мою цивільну спеціальність, довірило співпрацювати з лісгоспами щодо облаштування оборонних редутів на наших північних рубежах, — розповідає воїн. — Приємно, що куди б не звертався, завжди у цих питаннях знаходив розуміння і підтримку, і за це щиро вдячний лісівникам».

Нині Михайло Бісюк несе службу на території однієї зі східних областей нашої держави. Каже, що у нашій Перемозі не сумнівається ні на секунду. Дуже цінує хлопців, з якими служить.

«Знаю, за що і за кого воюю з ворогом, — каже співрозмовник. — Маю заради кого це робити, адже вдома чекають мама, дружина і троє неповнолітніх синів. Заради них, заради їхнього майбутнього я сьогодні зі зброєю в руках». 

Є у чоловіка свій рецепт Перемоги.

«Вона обов’язково настане, — каже. — Настане завдяки єдності тих, хто на фронті і в тилу, завдяки мужності й підтримці західних партнерів. Думаю, ми таки прорвемо коридор до Криму і зуміємо оточити велику кількість ворожих військ і змусимо окупанта скласти зброю. А ще мені дуже хочеться знову побувати у Кримському на Луганщині. Там колись служив, нині це село окуповане, але рано чи пізно ми його звільнимо».

Попри роки військової служби, душею Михайло Бісюк все одно є лісівником.

«Ліс на мене чекає, а я на нього. Впевнений, ми обов’язково зустрінемося», — каже воїн.

Василь БОРОВИЦЬКИЙ. 

Опубліковано з дозволу редакції газети «Наше життя».

Читайте також:

• Не встиг натішитися маленькою донечкою: історія молодого Героя з Волині, який загинув під Бахмутом
• Випускник ліцею на Волині, який зараз воює на передовій, зустрівся з учнями
• Встиг одружитись за тиждень до своєї загибелі: молодому військовослужбовцю з Волині просять посмертно присвоїти державну нагороду
• Поліг смертю хоробрих через два дні після повернення на «нуль»: історія Героя з Волині