Встиг одружитись за тиждень до своєї загибелі: молодому військовослужбовцю з Волині просять посмертно присвоїти державну нагороду

Відповідну петицію на сайті Президента України зареєстрував Станіслав Хомулко.

Станіслав ріс, навчався, розвивався, постійно удосконалюючи свої знання та навички. Його цілеспрямованість, наполегливість, активність, допитливість, креативність, жага до знань та праця над собою дала йому можливість самотужки опанувати професії у різних сферах: ІТ, широко профільного будівництва, електрики, машинобудівництва, виробів по дереву, меблів, кованих виробів, ремонту електроприладів та інструментів, промислового альпінізму. А завдяки тому, що Станіслав був життєрадісним, щирим, ввічливим, доброзичливим та надійним, то йому завжди вдавалося легко знаходити підхід до різних людей, несучи у своєму серці та житті світло людяності, добра, поваги, віри, надії, любові до усього живого.

Хоча його життєвий шлях був не легким, були миті і розчарування, і зневіри, і розпачу, і безнадійності, і втрат, але він не зламався та ніколи не опускав руки. Станіслав ставав ще сильнішим, мужнішим, відповідальнішим, справедливішим, вдячним за такий досвід, несучи далі своє світло. Він розумів, відчував, усвідомлював та ніс до людей всю глибину свободи, волі, незалежності, патріотизму та сили духу Людини.

Усі хто знав Станіслава, також побратими, відгукуються про нього як про совісну, відповідальну, благородну, мужню, добру, мудру людину, справжній патріот, гідний українець, нащадок козацького роду, відзначають його як людину високих моральних цінностей: «Бувши з ним і біля нього, було якесь таке непояснене комфортне відчуття повної захищеності (моральної, психологічної, духовної, фізичної)». Про таких говорять – це цвіт нації. Рідні говорять, що кредо життя Станіслава - стався до людей так, як би ти хотів, щоб ставилися до тебе. Він говорив: «Хочу прожити життя так, щоб ніколи не відчувати болі від докорів сумління, бо все (у нашому світі) починається з кожного з нас і добро, і зло. І головне в житті – завжди та всюди залишатися Людиною». Його вміння радіти, творити, цінувати, любити життя і все живе, дали Станіславу можливість знайти свою другу половинку і взнати справжнє, чисте, взаємне кохання. Ніколи нікому не відмовляв у допомозі та підтримці, ставлячи свої інтереси на другий план. У нього так багато було світлих мрій, іде, цілей, планів…

Станіслав не проходив військову службу по стану здоров’я, хоча ще підлітком мріяв і підготовлював себе, щоб стати військовослужбовцем. З початком повномасштабного вторгнення Росії згуртував людей, щоб допомагати Захисникам та волонтерам, бо розумів, що у єдності та злагодженості наша СИЛА. Став на облік у військкоматі та інтенсивно волонтерив з усією родиною. Та коли доля поставила його перед вибором, він прийняв єдине, рішуче, відповідальне рішення. Станіслав не зрадив ані собі, ані рідним, ані своєму народу і пішов на фронт зі словами: «Це моє свідоме рішення, прийміть його. Я не можу по іншому, бо це буду не «Я». Зрозумійте, я вірю в те, що там я більше зможу допомогти, щоб швидше Перемогти цих нелюдів. У нас все буде добре!»

З 2 лютого 2023 року вступив до лав ЗСУ для виконання бойових завдань для забезпечення відсічі збройної агресії ЗС Росії на Донецькому напрямку. Оскільки в одному з населених пунктів противник здійснив спробу штурму наших передових позицій, солдат Соловей Станіслав Сергійович, перебуваючи ще у складі резерву, зайшов на дану позицію для підсилення, і в результаті ведення бою та інтенсивних обстрілів, 14 лютого отримав поранення. Але наступальні дії були безрезультатними та просування противника було зупинено.

Після кількаденної реабілітації Станіслав продовжив виконання бойових завдань. У березні на одному з напрямків ворогу вдалося прорвати Оборону, та просунутися на важливій ділянці, що спричинило створення загрози виходу противника у фланг нашим військам. Для недопущення цього, було сформовано зведений підрозділ, у складі якого наш Герой виконував завдання, зайнявши позиції. В період з 2 травня, протягом кількох діб було відбито всі спроби штурмових дій противника в напрямку даної позиції. Та впродовж доби 5 травня, чергової спроби наступальних дій, з загрозою прориву нашої лінії оборони, що своєю чергою могло призвести до оточення наших частин та з’єднань, в результаті відбиття атаки противника, він був знищений, позиції втримані й подальше просування ворога неможливе. Але під час відбиття штурмових дій солдат Соловей Станіслав Сергійович отримав поранення несумісні з життям, його подвиг зберіг десятки й навіть сотні життів.

У Станіслава тут залишилась кохана, горем вбита, дружина, з якою він встиг одружитись за тиждень до своєї загибелі і яка носить під серцем його сина. Молода вдова зараз бореться (у прямому сенсі цього слова) за життя своє та сина, який скоро народиться та уже ніколи не побачить і не обійме свого чудового, благородного, мужнього, люблячого тата, який не підійме високо дитину своїми сильними, надійними руками, щоб показати світло людяності, любові та мудрості життя. Він обожнював дітей. Залишились два люблячих менших брата, для яких Станіслав був найкращим і братом, і другом, і батьком, і наставником. Залишилась скошена горем мама, у якої нелюди вкрали сенс життя, вигризли частину серця, яке до останнього подиху буде кровоточити. Залишилось багато рідних, друзів, знайомих, побратимів, для яких життя назавжди змінилось, отримавши глибокі, болючі рани. 

Підтримати петицію можна за посиланням.

Читайте також:

• Помер, не приходячи до тями: молодому захиснику з Волині просять присвоїти звання Героя України
• Не встиг відзначити 25-річчя: відзняли зворушливе відео пам'яті до Дня народження Героя з Луцького району
• Замість привітання, трагічна звістка: Герой з Волині загинув у день народження доньки
• Міг не йти на війну: спогади про багатодітного батька з Волині, життя якого забрало повномасштабне вторгнення