У Луцьку представили прем’єру вистави «П‘ять Пісень Полісся»

У суботу, 1 липня у незалежному театрі «Гармидер» відбулася прем'єра вистави «Пʼять Пісень Полісся» за п'єсою сучасної української драматургині Людмили Тимошенко.

Це перша прем'єра вистави у незалежному театрі «Гармидер», після того як у ньому понад рік функціонував волонтерський штаб.

Основою цієї п'єси стали п’ять реальних історій, що трапились на українському Поліссі. Режисерка вистави – Руслана Порицька.

У виставі «П'ять Пісень Полісся» представлено вади, які люди приховують в собі, але так люблять їх бачити в інших.

Жартома і серйозно актори заспівали та розповіли про часи війни, які пробуджують темний бік свідомості:

– жадібна баба, що за клапоть землі ладна «взяти гріх на душу»;

– бідний хлопець, що відчайдушно шукає кращої долі і втрапляє в халепу;

– пліткарки, єдиною втіхою яких є нещадне перемивання кісток інших;

– підлітки, які безповоротно заплуталися в брехні й перетворили пригоду в «дикий» серіал 90-х

– Головиха ОТГ, яка, здається, залізно тримає в кулаці не лише місцевих «алкашів», а й поліських духів.

Ці п'ять історій – це проживання травм тоталітарного минулого, безмежна самоіронія та сила землі й духу.

«З покоління в покоління із кожною війною ми знову сходимо до нульової точки, тому ми вирішили робити те, що любимо, що ми вміємо та те, що робимо від чистого серця, докладаючи до цього максимум своїх зусиль», – каже режисерка.

Таким чином, театр «Гармидер» підримує українську драматургію, оплачуючи текст, що для незалежного теартру дуже важливо та принципово.

Зі слів режисерки, коли створювалася вистава, у театрі не було коштів, але завдяки квиткам відвідувачів, які стали вкладом, щоб віддати борги, заплатити за декорації та авторці вистави, актори вистави також працюють як волонтери.

Режисерка звернула увагу на те, що зараз волонтерський штаб АНГАР почав збір на 10 мільйонів гривень.

«Це дуже шалено, оскільки ми не могли закрити попередні збори і на менші суми, але ми вирішили поставити таку мету, щоб закрити всі ті запити, які висіли по два, три місяці. З огляду на останній тиждень, нам це вдається», – каже Руслана Порицька.

Під час вистави використовувалася нецензурна лексика, російська мова, важкі теми та неприємні візії.

«Це є художній засіб, а не те, чим живе наш колектив», – прокометувала режисерка.