Вдома чекають дружина і дві донечки: історія командира самохідної артилерійської батареї з Волині

Розпочинаючи навчання в Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, ковельчанин не міг собі уявити, що отримані знання йому, уже випускнику, одразу доведеться використовувати на практиці. Про це пишуть у Ковельській міській раді.

Олександр з 2014 – на фронті. 8 років тому на початку березня їхня бригада однією з перших була піднята по бойовій тривозі й відправлена в Херсонську область. Спочатку була команда охороняти кордон із Кримом. У липні дивізіон, в якому служив ковельчанин, передислокувався в зону АТО.

Тоді комбату Власюку було всього 23. І вже у його підпорядкуванні - понад 50 бійців. Молодий офіцер брав участь у боях за Слов'янськ. За особисту мужність і героїзм був відзначений високою державною нагородою - орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

У складі 26-ої бригади він прослужив майже три роки. Тоді повернувся у рідне місто. Тут його чекала дружина Інна. Хоча вдвох з Ковеля, познайомились студентами у Львові.

Подружжя уже вісім років разом. У них підростають дві чарівні донечки — Вікторія та Вероніка.

Коли ж 24 лютого розпочалась повномасштабна війна з росією, Олександр працював у військкоматі. Для себе вирішив, що має бути на фронті, де може бути корисним, адже має досвід, знання.

Уже з червня офіцер знову боронить Україну. Влітку пройшов навчання за кордоном, освоїв нову для себе техніку. І разом зі своїми хлопцями 26-ої бригади успішно виконує бойові завдання у гарячих точках. Нещодавно Олександра нагороджено відзнакою Президента України «Хрест бойових заслуг».

Майор оперативно зумів вивести з-під ворожого вогню людей та 10 одиниць техніки. За лічені хвилини противник по цій території завдав масованого удару. Завдяки своєчасному прийняттю військовослужбовцем єдиного вірного рішення підрозділи вийшли з-під обстрілу без втрат.

Інна каже, що Олександр дуже наполеглива людина, сміливий, мужній, відповідальний. Якщо він уже поставив собі мету, то зробить так, аби всім було добре, аби нікого не образити. Дівчатка дуже сумують за ним, чекають відеоповідомлень. Малеча часто малює для татка. Здебільшого у них виходять сімейні портрети, де всі разом — мама, тато і донечки. Спілкуватись часто не доводиться, тож дружина радіє, коли бачить в одному з месенджерів, що її Саша був у мережі. Але найбільше хоче почути про заповітну перемогу.

“Мені дуже страшно, бо я розумію, що у нас є двоє маленьких дітей. Але він переконує, що все буде добре, що він нас там захищає, щоб нам було спокійно жити. Ми за ним як за горою, - розповідає Інна.- А також він дуже переживає за своїх хлопців, як за своїх рідних”.

Сьогодні, 3 листопада, в Олександра та його побратимів професійне свято - День ракетних військ і артилерії України.Ще у середньовіччі артилерію назвали «останнім доказом королів». У наш час українські гармаші неодноразово доводили свій високий професіоналізм та здобули вогневу перевагу над ворогом.

Вони поступово звільняють населені пункти. Командиру батареї зі своїми побратимами є чим похвалитися. Їм вдалося знищити чимало ворога, складів з боєприпасами й техніки окупантів, серед якої – «Гради» «Урагани», танки, гаубиці.

Інна зі своїми дівчатками вітають свого найріднішого: «Сили, терпіння, наснаги, віри в те, що все буде добре. Перемога - за нами. Ми усіх Вас чекаємо здоровими, живими. Сильно любимо».