Вдома з перемогою чекає велика родина: історія бійця волинської бригади

«Строчку» служив на Балтійському флоті, був гідроакустиком на підводному човні. Прикметно, що призивався Михайло ще за радянських часів, а «дослужував» вже після Розпаду СРСР – у збройних силах рф, розповідають про свого бійця у волинській 100 ОМБР. 

Після демобілізації та повернення в Україну, чоловік одружився і вже невдовзі став директором Будинку культури в рідному селі. Паралельно пан Михайло грав на трубі в Народному духовому оркестрі.

Одержавши навесні 2024-го повістку з ТЦК, директор Будинку культури з понад 28-річним стажем роботи на посаді ані хвилини не вагався – 24 квітня став на захист Батьківщини.

Протягом пів року чоловік служив у Державній службі спеціального транспорту. Згодом перевівся до «Сталевої Сотки».

Нині пан Михайло боронить Україну на посаді кулеметника у 3 роті 3 механізованого батальйону 100 омбр.

До речі, боєць має оригінальний позивний:

– Коли я приїхав у «сотку», мені відразу сказали, що тут треба мати позивний. А я дорогою купив пляшечку безалкогольного «Мохіто» – і саме тримав її у руках. Глянув на неї та й подумав: «Мохіто» – чим не псевдо? – усміхаючись розповідає вже досвідчений кулеметник.

Перебуваючи на позиціях в Торецьку, Михайло брав участь у стрілецьких боях на надкоротких дистанціях:

– Якось довелося застрелити орка-штурмовика, який перебував за п’ять метрів від мене. І хоча у цивільному житті я був працівником культури, моя рука інтелігента не здригнулася – бо чітко розумів, що відправляю до пекла загарбника, який прийшов на нашу святу українську землю з метою чинити зло.

В одному із боїв «Мохіто» зазнав важкого подвійного поранення – в ліву ногу і ліву руку. Був евакуйований побратимами і після лікування та відновлення знову повернувся до строю…

Під час служби на Балтійському флоті Михайло мав можливість придивитися до росіян і вивчити їхній менталітет. Тож має свою версію щодо першопричин їхнього здичавіння у 2014 році, та абсолютного сказу – починаючи з 2022-го:

– Як на мене, вони не змогли пробачити нам той факт, що Україна дедалі очевидніше починала жити краще за рф. Ми привідчинили ворота євроінтеграції, почали повертати собі статус великої європейської держави з тисячолітньою історією. А на болотах із цим не готові були змиритися, – міркує кулеметник «Сталевої Сотки».

На рідній Київщині на пана Михайла чекає велика родина: 80-літня мама Марія Михайлівна, кохана дружина Наталя Михайлівна, син Олександр, донька Катерина, а також найбільша дідусева втіха – маленькі онучата Макар та Єлисей.

– Українці впродовж століть неодноразово давали лупня московитам - неодмінно переможемо і цього разу! – впевнено каже «Мохіто» зі «Сталевої Сотки».

Читайте також: 

• «Колись «строковик» — нині знову воїн»: історія бійця волинської бригади
• «Найважче – втрачати побратимів, з якими воював із перших днів»: історія воїна «Ската» зі Сталевої Сотки
• Директор ліцею «втік» на фронт: історик з Луцька став заступником комбата та бореться за майбутнє дітей