Як «Директор» з Луцька став заступником командира на фронті

Микола, директор ліцею з 30-річним досвідом, попри бронювання пішов воювати у 100-ту окрему механізовану бригаду ЗСУ, поєднуючи військову службу з місією збереження пам’яті про мирні школи на Донбасі.

Як освітянину армійська служба та що боїться почути від рідних загиблих побратимів - він розповів Суспільне Донбас.

Втік на фронт і попри бронювання пішов служити у ЗСУ. Микола у 100-й окремій механізований бригаді — заступник командира батальйону, псевдо має «Директор», бо у цивільному житті був директором ліцею. 100 окремої механізованої бригади на псевдо — освітянин з 30 річним стажем. Військовий розповідає: обманював дружину, що волонтерить, а сам був у війську. На Донбасі не може пройти повз зруйновану школу і не сфотографувати. Каже, в його мирному Луцьку діти мають знати: їхні цілі школи — це цінність.

Микола показує на телефоні фото зруйнованої школи у Костянтинівці.

«Чесно, перше — така жаль, бо у мене школа, в гіршому стані, відверто, як ті школи, які зараз тут зруйновані. А так — якби спеціально, цілеспрямовано зруйнувати не просто там десь попасти, а чимось важким, щоб цілий під'їзд, там цілий проліт, декілька поверхів було зруйновано», — каже Микола.

Директор ліцею «втік» на фронт: історик з Луцька став заступником комбата та бореться за майбутнє дітей

Зруйнована школа, Костянтинівка, Донецька область, 2025 рік. Фото з особистого архіву Миколи

Освітянин з 30-річним стажем та вчитель у третьому поколінні, на Донбасі він зібрав вже колекцію фото розбитих шкіл. Микола на псевдо «Директор» у Луцьку до повномасштабного вторгнення очолював ліцей.

«Я просто втік на війну, того що вчителів не беруть на війну — заброньовані. Навіть дружину обманював: казав, що їду допомагати як волонтер. Маю двох синів, вони теж служать, і якось залишатися вдома було… Як вчитель історії — як потім дітям розказувати? «А де ви були, коли була війна?», — говорить чоловік.

Пройшов шлях від санітарного інструктора до заступника командира батальйону з морально-психологічної підтримки.

«У мене у дипломі написано: вчитель історії, методист виховної роботи. Тобто якраз виховна робота, то якраз основне це в серії МПЗ, ППП. Якраз і дало можливість, можливо знайти часом легший шлях до спілкування з солдатами. Саме важко — це спілкуватися з родинами зниклих безвісти. Кожен раз боюся, що спитаються: «Чого він загинув, я живий?». На щастя, жодного разу такого запитання не прозвучало», — каже заступник командира батальйону 100 ОМБр.

Заступник командира батальйону 100 ОМБр Микола "Директор", Донецька область. Суспільне Донбас/Анастасія Дашко

Раз на рік — на свято першого чи останнього дзвоника — він обов'язково приїздить до ліцею, каже «Директор».

«Один випускник досі служить у підрозділі БпЛА. Два випускники служили у ліцею. Один офіцер зараз вже — командир роти. Приємно, що хтось є такі учні, які стали поряд. Мабуть, я не найгірший був вчитель. Ну і сумно: росте кількість дошок на вході. Два випускники мого ліцею отримали Героя України — посмертно…», — каже «Директор».

Він мріє про те, як повернеться до свого кабінету не у військовій формі. І тоді, каже, зможе підібрати потрібні слова, щоб розповісти учням про війну, яка нарешті стане історією.