«Ми тоді не йшли заради грошей»: історія «Малого», який у 21 вже був на війні

Про це повідомили у відділі комунікації Національної академії НГУ.

«Малий» нині є курсантом навчально-наукового інституту логістики Національної академії Національної гвардії України. Рішення служити він ухвалив ще до запровадження програм фінансової мотивації. Водночас мільйон гривень за програмою «Контракт 18–24» став для нього не причиною вибору, а радше підтвердженням уже пройденого бойового шляху та відданості службі.

Його історія почалася зі строкової служби у військовій частині 3029 (наразі бригада «Кара-Даг»), де він був старшим кулеметником у роті бронеавтомобілів. У квітні 2022 року мав звільнятися в запас, однак повномасштабне вторгнення змінило все.

23 лютого підрозділ «Малого» ще перебував під Києвом, а вже наступного дня вирушив на південь. Мелітополь, Токмак, Василівка – перші напрямки, де довелося тримати оборону. У перші дні війни вони опинилися в складній ситуації, фактично в оточенні, з якого виходили з боями.

Із 2022 по 2024 рік він безперервно виконував завдання на Запорізькому напрямку – на передових позиціях, у бойових виїздах, під час підготовки до контрнаступу. Саме там сформувалося його розуміння війни – через досвід, втому, відповідальність і людей поруч.

«Мені тоді був 21 рік. Але поруч були ще молодші – по 18-19. І вони йшли без страху. Це треба було бачити», – згадує він.

Цей досвід змінив його цінності. Найбільше – ставлення до побратимства. На війні, каже, ти можеш знати людину зовсім недовго, але бути впевненим у ній більше, ніж у будь-кому.

«Я був упевнений, що товариш мене прикриє. Там один за всіх і всі за одного», – говорить курсант.

Триматися допомагало розуміння, заради кого він воює. За спиною – родина, дім, близькі. Особливе місце в цій історії займає його батько, який також став на захист країни.

«У мене майже не було зв’язку, телефон тримався на кількох відсотках. І якось тато додзвонився й сказав: “Синку, я їду до тебе”», – розповідає він.

У 2023 році, під час українського контрнаступу, він отримав поранення поблизу Новопокровки. Його підрозділ виконував завдання – вибити противника з позицій і закріпитися.

«Коли підходили до окопу, нас почали накривати з трьох сторін. Перший приліт – переді мною, другий – і вже осколок у нозі. Я сам наклав турнікет», – згадує він. 

Евакуація проходила під вогнем – під час відходу в бойову машину влучив FPV-дрон, однак екіпажу вдалося вирватися.

​Попри поранення і роки на передовій, він не залишив службу. Навпаки – вирішив рухатися далі й вступив до Академії, обравши напрям логістики, щоб у майбутньому впливати на систему зсередини.

Контракт він підписав ще тоді, коли програми «18–24» не існувало. І сьогодні чітко пояснює свою мотивацію:

«Ми тоді не йшли заради грошей. Просто було боляче дивитися, що відбувається», – говорить курсант.

Саме тому отримання мільйона гривень він сприймає як підтримку від держави, а не як стимул.

Його бойовий досвід сьогодні допомагає в навчанні – він інакше оцінює рішення, більше думає наперед і чітко розуміє головне завдання командира.

«Кожен крок треба продумувати: як зайдеш і як вийдеш. І найголовніше – зберегти людей», – підсумовує він.

Мільйон гривень у цій історії – лише один із епізодів. Значно важливіше інше: шлях, який він пройшов від строковика до курсанта, від перших боїв до усвідомленого бажання стати офіцером.

Вибір, який «Малий» зробив ще до всіх програм і виплат – служити Україні.

Читайте також:

• 19-річна волинянка Вікторія підписала контракт з ЗСУ, щоб стати бойовим медиком
• Фронт замість операційної: історія військового медика з Волині з позивним «Хірург»
• Пішла на війну за покликом серця: історія волинянки, яка служить разом із чоловіком