Пластун з Луцька Віктор-Микола Гаврилюк пройшов війну і побував в Антарктиді

Лучанин Віктор-Микола Гаврилюк – мандрівник, воїн і пластун із 19-річним стажем, який захищав Україну як бойовий медик, а після важкого поранення повернувся до улюбленої справи – виховання нових лідерів у «Пласті».

Сьогодні, 12 квітня, Пласт — найбільша молодіжна організація України — відзначає 113 років з дня першої присяги, яку склали пластуни 1912 року у Львові.

Нині в Україні діє 128 осередків Пласту, що об’єднують майже 10 тисяч учасників, з них понад 7 тисяч — діти. За кордоном організація представлена у близько 30 країнах.

Пласт формує свідомих громадян на християнських засадах, є позаполітичною та позаконфесійною спільнотою. Назва походить від козаків-пластунів — розвідників, і є українським аналогом скаутингу.

«Найцінніше у Пласті – це те, що ми називаємо «чар пластування»

29-річний лучанин Віктор-Микола Гаврилюк з 10 років пов’язав своє життя з організацією. За цей час він встиг об’їздити не лише мальовничі куточки України, а й побувати навіть в Антарктиді, коли за 14 місяців подолав 26 тис. км, при цьому маючи на старті подорожі лише 300 доларів у кишені.

Та Віктор-Микола не лише знаний мандрівник, а й мужній воїн, який 2014 року пішов добровольцем на захист Батьківщини. Коли почалася повномасштабна війна, він вступив до лав ЗСУ і працював на посаді бойового медика. На межі Донецької та Запорізької областей отримав складне поранення, проходив реабілітацію. Після поранення повернувся до активного пластового життя, допомагаючи в організації таборів та акцій Пласту.

«Еспресо.Захід» поспілкувався з Віктором-Миколою Гаврилюком про його пластунський досвід і значення організації в сучасних умовах війни з Росією.

Від Антарктиди до війни й назад у Пласт: історія воїна-пластуна Віктора-Миколи Гаврилюка з Луцька

Як ви стали пластуном, коли це було?

Я потрапив до Пласту у 2006 році. Тоді мені було 10 років. Сам шукав щось таке, як Пласт. Хоча тоді ще не знав, що саме шукаю. Бо шукав щось пов'язане з туризмом, з національно-патріотичним вихованням. Тож дізнався від своїх двоюрідних сестер зі Львова, що є така організація. У Львові вона більш поширена, ніж у Луцьку. Тоді знайшов їхній осередок у Луцьку і долучився до Пласту. Тобто мене ніхто не привів туди, як це часто буває, я сам знайшов Пласт.

«Якщо не мандруєш, тоді ти не пластун»

Розкажіть про ваші яскраві моменти пов’язані з Пластом. Напевно, спершу було трішки незвично?

Пластова програма побудована таким чином, що ти органічно до всього цього підходиш. Бо пластовий рік починається не з табору, табір є його завершенням. Починається ж він зі звичайних буденних сходин, ти потрошки втягуєшся у всю цю історію, знайомишся з різними аспектами. Але, очевидно, що найцінніше у Пласті – це те, що ми називаємо «чар пластування». Тобто всі ці пригоди на природі, заради яких, власне, юнацтво і йде в Пласт, щоб пожити в лісі, отримати незабутній досвід, якусь романтику біля ватри й тому подібне.

Літом пластуни обов’язково мають табори, які тривають близько двох тижнів. В ідеальних умовах у пластунів майже щомісяця є якась мандрівка, вона може бути на один день чи на два, це може бути вихід у ліс чи поїздка в інше місто. Тому й кажуть: якщо не мандруєш, тоді ти не пластун.

Окрім таборів, які пов’язані з пластовим куренем, а це локальна адміністративна одиниця, є ще спеціалізаційні табори. Я побував на багатьох різних таких таборах, де вдалося спробувати різні спеціалізації: літали на параплані, вчилися ходити на різних плавзасобах, у тому числі під вітрилами козацької чайки по Дніпру, військове пластування, знайомство з першою медичною допомогою і багато іншого.

«Один з найцінніших подарунків Пласту – велика спільнота однодумців»

Як Пласт вплинув на вас і чи змінив?

Не казав би, що Пласт мене змінив, тому що я формувався в цьому всьому процесі. Адже почав ще юнаком, коли характер формується, для мене це було все органічно. Пласт сприяв моєму розвитку.

Власне, що завдання Пласту – це і є всебічний розвиток людини, виховання свідомого громадянина. На собі все це дуже добре відчув. Пласт сформував моє коло спілкування, познайомився там з безліччю цікавих людей. Навіть багато друзів, яких знаю не з Пласту, так чи інакше я про них дізнався через пластунів. Це якраз один з найцінніших подарунків Пласту – велика спільнота однодумців. Хоча всі дуже різні, але багато чого нас об’єднує.

Тобто, я так розумію, що ця унікальна пластунська спільнота – це запорука того, що організація так довго існує і досі приваблює молодих людей.

Так, люди й чар пластування – це найважливіше, що творить унікальну пластунську атмосферу. Також важливими є цінності, які нас об’єднують. В сучасному світі дуже популярними стали слова «спільнота» й «цінності», але в Пласті – це не просто слова, на мою думку, вони і є фундаментом організації.

Коли говоримо про першу пластову присягу – це і є показом цих цінностей: бути вірним Богові та Україні, допомагати іншим, жити за пластовим законом. Цей закон не обмежує тебе, а спонукає до розвитку, він є дороговказом, як ставати кращим.

Знаю, що в пластунів багато різних відзнак, які дають за різні виконанні завдання. Напевно, багато вже їх назбиралося у вас? Усі носите?

Насправді ношу не так багато відзнак. На мою думку, воно все має бути естетично. Для пластунів воно має свою специфіку, бо є відзнаки за твої навички, за відбуті табори, ступені тощо. Дивлячись на пластуна, можна дуже багато про нього дізнатися. Однострій пластуна розповідає про нього велику частину його історії, або принаймні ту частину, яку він хоче розповісти. Я маю однострій у дещо мінімалістичному стилі, тобто відзнак не дуже багато, але вони дуже чітко і ясно кажуть, хто я і що для мене важливо.

«Юнацькі пригоди дуже закарбовуються в серці, формують тебе і потім згадуються роками»

Сучасний світ пропонує молодим людям дуже багато різних розваг. Та навіть просто взяти до рук телефон – і людина може «випасти» на багато годин. Але поза цим усім Пласт продовжує бути популярним. Які ваші основні поради молодим пластунам, на що варто звернути увагу?

Головне – не проґавити всі ті можливості, які дає Пласт, а їх дуже багато. Ними варто користатися, бо юнацтво – це вік, який швидко минає, не треба його марнувати. Потім ти не будеш згадувати, як сидів у телефоні, але до кінця життя пам’ятатимеш ту ватру в лісі, тих людей, свою присягу, пережиті пригоди, як разом рятувалися в Карпатах...

Усі ці юнацькі пригоди дуже закарбовуються в серці, формують тебе і потім згадуються роками. Та й ті пісні, які ми співаємо у своїх мандрівках і таборах, набувають нового змісту вже в сучасному часі, в часі війни, ти розумієш їхній початковий сенс, переосмислюєш історію.

Тобто роль Пласту в Україні в умовах теперішньої війни є дуже важливою. Адже це виховання наступного покоління патріотів...

Безперечно, адже Пласт для цього і формувався ще перед Першою світовою війною. Власне, для виховання цих добрих громадян, які будуть будувати й захищати свою країну. Тобто це не лише про війну, а про національну свідомість, про розвиток своєї держави. Без свідомих громадян, без провідників, без просто ініціативних людей, які вміють гарно робити свою роботу, держави не буде. Тому Пласт – одна з тих організацій, яка розвиває всі ці сфери людського життя.

У лавах ЗСУ ви воювали в ролі бойового медика. Напевно, Пласт у цьому питанні теж вам допоміг?

Так, у Пласті я ознайомився з першою домедичною допомогою. На війні для мене це було певне поєднання цікавості та відповідальності в роботі. Бо міг робити це добре й розумів, що роблю це краще, ніж мої побратими, міг брати на себе цю відповідальність. Це також про пластунське виховання.

До речі, у 2014 році я пішов добровольцем на фронт разом зі своїм пластовим гуртком, нашою «пластовою бандою». У часі повномасштабної війни мої найближчі пластові друзі також воюють. Навіть у підрозділі, в якому я служив, у нас була своя пластова група, якою разом у ЗСУ потрапили. Тобто в контексті війни Пласт мене теж дуже активно супроводжує. З пластунами дуже зручно служити, бо розуміємо одне одного з півслова.

Війна, певним чином, – це великий табір, але там стріляють по-справжньому. Тож усі ці юнацькі пригоди з Пластом дуже добре допомогли мені вже в умовах війни на фронті. Попри те, що пластові табори не є військовими таборами, вони дають багато важливих навичок, які допомагають адаптуватися до таких умов.