«Я завжди мріяла стати військовою»: історія захисниці, мами трьох дітей з Волині

  Життєва історія волинянки — це шлях, сповнений труднощів і боротьби, як особистої, так і за свою Батьківщину, пише Сергій Гусенко «Нова доба».

Жінка розповіла, що народилася в Чарторийську у неблагополучній родині. Мати зловживала алкоголем, а батько був засуджений. Через це обох їх позбавили батьківських прав.

– Тато помер, коли мені було 10 років, а мама потрапила під колеса автомобіля в 2016 році, – каже Аня.

Через складні життєві обставини дівчина потрапила в інтернат в м. Люблинець, що на Ковельщині. Саме там вона знайшла підтримку та набула важливих життєвих цінностей.

– В інтернаті мені було добре: ми багато подорожували, відвідуючи монастирі, щороку відпочивали на морі. Я навчалася не тільки шкільним предметам, а й важливим духовним принципам. Дуже вдячна цьому місцю за все, що воно мені дало, – каже військовослужбовиця.

Після закінчення дев’яти класів у школі-інтернаті вона вступила до Луцького педколеджу, де пробувала навчатися на вчителя фізичної культури, але зрозуміла, що це не її покликання, й вирішила здобути фах кухаря в Колках.

Після завершення навчання Анна вийшла заміж за маневичанина Сергія Шульгу, з яким у них народилося троє дітей — дві доньки та син. Нині Андріані 8 років, Анастасії й Дмитру — по 4 і 2 роки.

Встигла попрацювати в маневицькому продуктовому магазині, в пересувному поштовому відділенні та за кордоном, куди разом із чоловіком їздили на збір полуниці. Та з часом вона прийняла важливе для себе рішення — піти служити в армію. Це був вибір, що змінив її життя.

– Я завжди мріяла стати військовою, бо ж з дитинства була пацанкою. Тепер, коли в країні війна, я відчула, що можу бути корисною на фронті. Чоловік був шокований цим. Але таке було моє рішення… Дітям пояснила, що їду на навчання і скоро повернуся. Але так склалося, що наразі з відпустками досить складно, – говорить жінка.

Із 16 серпня 2024 року жінка одягнула однострій і потрапила до 6-го Волинського прикордонного загону. Згодом її перевели охороняти кордон у Луганську область. Там вона пробула недовго і повернулася на Волинь, щоб пройти вишкіл. Вчилася стріляти, кидати гранати, надавати першу медичну допомогу та навіть рити окопи. Вона була єдиною жінкою серед 86 чоловіків, і саме це вражало її побратимів. Інструктор дав їй позивний «Доцік».

Після навчання Анна підписала контракт із ЗСУ та потрапила до 100-ї ОМБр.

Зараз жінка служить на передовій, займається доставкою боєкомплектів, провізії та іншого необхідного на позиції, а також долучається до евакуації поранених та загиблих, спостереження за обстановкою на фронті. Неодноразово бачила комбрига волинської сотки Руслана Ткачука, коли невеликий проміжок часу перебувала при штабі бригади. Зазначає, що він дуже хороший і добрий командир. Якщо до нього звернутися, обов’язково допоможе.

– Спочатку було страшно, але до всього звикаєш, – ділиться «Доцік». – Деякий час я була на спостережному пункті на Торецькому напрямку на “нулю”. Разом зі мною там служила посестра Юля з Луцька. Вона якось вийшла з бліндажа і в неї поцілив дрон. Їй відірвало руку… У неї також троє дітей, і вона зараз на лікуванні. Та, незважаючи ні на що, я щаслива, що можу захищати свою Батьківщину. Багато людей не розуміють, чому я, маючи трьох дітей, пішла на фронт. Але відчуваю, що роблю правильно.

Нині військова перебуває в одному із міст Покровського району Донеччини. Одним із приємних моментів у службі для неї стало знайомство з військовим та співаком Мішою Скорпіоном (Михайло Стасула), відомим за піснею «За териконами».

– Його прикомандирували до нас, бо він із 79-ї десантно-штурмової. Михайло щомісяця переміщається в новий підрозділ й виступає перед військовими й цивільними, збираючи гроші для купівлі техніки, дронів та іншого обладнання, – зазначає Аня Шульга. – Маю його номер телефону, спільно з ним сфотографувалася (на знімку). Михайла поселили недалеко від мене. Він простий і водночас талановитий чоловік. Має вже чимало пісень у репертуарі. Багато хто його не впізнає відразу, поки не побачить виступ в інтернеті. І хоча він військовий, нині його зброя — це пісня і донати.

Для Анни важлива підтримка родини. Вона тепло відзивається про свою свекруху, яка багато допомагала в догляді за дітьми і нині ними опікується. Вдячна чоловіку за розуміння. Своїх рідних вона не бачила наживо вже дев’ять місяців, лише по відеозв’язку. Планує відпустку на червень, щоб не лише натішитися дітьми й чоловіком, але й побути на природі, позбирати ягоди.

Військовослужбовиця закликає охочих приєднуватися до лав Збройних Сил, а тих, хто не може — донатити.

– Ми, військові, витрачаємо багато власних грошей на автомобілі та все необхідне. Але не в змозі самотужки вирішити всі проблемні питання. Тому закликаю кожного допомагати. Ми разом повинні стояти на захисті України, – підсумовує Анна.

Читайте також:

• Став на захист у перші дні великої війни: лучанин отримав почесну нагороду Головнокомандувача ЗСУ
• «Дзвони для майбутньої нашої дзвіниці подарувала дружина загиблого Героя»: історія храму на Волині
• З автомайстерні – у пекло Бахмута: дронар Сірий став частиною Князівської бригади
• «Такого не може бути, щоб українці не дали лупня тій скаженій орді!» – воїн волинської бригади Олександр