Випускник Люб’язівського ліцею пройшов бойові ротації та продовжує захищати Україну

Випускник Люб’язівського ліцею Любешівської громади Євгеній Кушнерик сьогодні захищає Україну у складі підрозділу поліції особливого призначення «Світязь». За роки служби він пройшов бойові завдання на Сході, Харківщині та Курщині, а нині продовжує боронити державу разом із побратимами. У рідному ліцеї розповіли історію земляка, який від шкільних вистав і спортивних змагань прийшов до професії захисника та став гордістю своїх учителів.

Кушнерик Євгеній Олегович — випускник, гордість і один із тих, ким по-справжньому пишається рідний Люб’язівський ліцей, розповіли у закладі.

«Ще у шкільні роки Євгеній неодноразово виходив на шкільну та районну сцени, брав участь у виставах, майстерно виконував гумористичні ролі. Був чудовим спортсменом — витривалим, наполегливим, цілеспрямованим.

Пам’ятаємо його серйозним, відповідальним, чесним, щирим. Тоді він дарував людям усмішки зі сцени, а сьогодні своєю службою допомагає захищати Україну», — йдеться у дописі.

Після школи Євгеній обрав шлях служіння державі. У 2016–2019 роках проходив строкову службу в НГУ, у спецпідрозділі «Барс». У 2019-му продовжив службу в підрозділі поліції особливого призначення. А з початком повномасштабної війни його шлях став ще складнішим і відповідальнішим.

Від шкільних вистав до бойових завдань на Харківщині та Курщині: історія захисника з Волині, який є гордістю рідного ліцею

У 2022 році було створено добровольчий поліцейський підрозділ «Захід», до якого Євгеній приєднався у 2022–2023 роках. Разом із побратимами вирушав на Схід. Однією з перших важливих операцій стало звільнення територій Харківщини. Після розформування підрозділу повернувся на Волинь. У 2025 році перевівся до підрозділу поліції особливого призначення «Світязь», де продовжує служити й сьогодні.

«Старший сержант Кушнерик Євгеній Олегович — це вже не той школяр, якого ми пам’ятаємо на сцені. Сьогодні перед нами мужній воїн, професіонал, людина, яка проходить ротації, виконує бойові завдання та разом із побратимами стоїть там, де особливо потрібні витримка, відвага й сила духу», — наголошують у ліцеї.

Були Схід, Харківщина, ротації, Курщина… За цими словами — непрості дороги, втома, небезпека, відповідальність і довгі дні далеко від рідного дому. Але є те, що залишається незмінним — любов до України, вірність присязі та бажання захистити свою землю і своїх людей.

За кожним мужнім воїном є люди, які чекають…Є дім. Є друзі. Є мама. Євгеній правди мамі Тетяні не каже. Не хоче тривожити її зайвими словами, не розповідає про втому, небезпеку, важкі моменти. Але материнське серце не обманути. Воно відчуває. Відчуває втому в голосі, вловлює паузи, чує те, про що син мовчить…А мама чекає. Чекає його дзвінка.

Коли на екрані телефону з’являється рідне ім’я, на мить завмирає серце. Євгеній подзвонить тихенько, скаже кілька слів — і мама з полегшенням прошепоче: «Слава Богу…» Для мами ці два слова — цілий світ.

У них — тривога і молитва, любов і надія, найзаповітніше бажання — щоб син був живий, щоб повернувся додому. І, мабуть, немає сильнішої молитви, ніж материнська: «Бережи тебе, Боже, сину… Повертайся живим. Я чекаю тебе».

«Євгенію Олеговичу, нехай поруч завжди будуть надійні побратими, нехай Господь береже Вас на кожній дорозі, а найдорожчі люди зустрічають удома. Дякуємо за службу! Дякуємо за мужність! Дякуємо за незламність! Дякуємо за Україну!» — висловили вдячність у рідному навчальному закладі.