Виховала 2 доньок, 3 онуків та 5 правнуків: волинянка відзначила 95-річний ювілей

Про це пише Любомльська громадсько-політична газета «Наше життя».

Родом жінка із села Гуменці. Батьки - Харитина Ничипорівна і Данило Ничипорович Жолоби були звичайнимипрацелюбними сільськими господарями. Мали землю, вели господарство: тримали коні, корови.

У сім’ї, окрім Марії Данилівни, зростали ще троє дітей: старший брат Тимофій та молодші - Олександр і Настя. Як і годилося у тодішніх селянських родинах, діти змалку були привчені до праці.

Юні роки Марії Дзядук припали на воєнне лихоліття, коли від ворожих пострілів і бомбардувань доводилося ховатися у лісі, благо що розташований він поруч. Вже у повоєнний час розпочалися трудові будні. Спершу працювала у колгоспі — і в ланці, й обліковцем. А потім на багато літ пов’язала себе з поштовою галуззю.

Трішки історії. На перших порах село Гуменці обслуговувалося Згоранським відділенням зв’язку. Листоношею тоді працював брат нашої співрозмовниці Олександр. Згодом відкрили відділення у Нудижах, відтак Гуменці перейшли під опіку новоствореного підрозділу. І в той же час Олександр вирішив розрахуватися та запропонував Марії замінити його на поштарському поприщі. Недовго роздумуючи, погодилася.

«Щоразу долала 5 кілометрів до Нудиж, завантажувала чималеньку сумку й прямувала назад, - згадує бабуся. - Спершу ходила пішки, потім нажили коня, то підводою їздила. Працюваладовгий час на пів ставки. Пізніше стала поєднувати поштарську працю з роботою техпрацівниці у Нудиженському клубі. Але і там, і там зарплата була мізерна».

Жінка розповідає, що у її поштарській сумці поряд із загальносоюзними, республіканськими й обласними виданнями значну частку займала й наша газета, яка тоді називалася «Радянськежиття». Цікаво, що й тоді листоноші, якщо не виконувався план, змушені були власним коштом передплачувати пресу.

«Бувало - каже Марія Данилівна, - виписувала по 10 «Зірок», «Юних ленінців». Думається, багатьом теперішнім поштовикам ця картина знайома…

Окремо слід сказати й про подвижницьку справу зі спорудження храму у селі Гуменці, до якої активно долучилася наша співрозмовниця зі ще двома односельчанками. Як завзяті організаторки, вони згуртували навколо себе багатьох людей і спільно зуміли втілити у життя благородну справу.

Певно, за це Всевишній віддячує жінці літами. Втім, не тільки літами: разом з чоловіком Дем’яном Кузьмовичем, з яким у парі прожили 60 літ (на жаль, кілька років тому він відійшов у засвіти) виховали двох доньок - Надію і Валентину, дочекалися трьох онуків, п’ятьох правнуків.

Нині героїня цієї публікації проживає з сім’єю доньки Валентини у Ясному. Радіє, що не обділена увагою й турботою рідних людей.

«Родина - ось моє найбільше багатство, - каже Марія Данилівна, - а літа - то таке. Нехай Бог вділить кожному стільки, скільки вділив вже мені».

Микола СЕРГІЄНКО

Читайте також:

• 47 років пропрацювала вчителькою: волинянка відзначила 90-річний ювілей
• Понад 50 років пропрацювала лікарем-педіатром: волинянка відзначила 90-річний ювілей
• Пережила війни, розруху і голод: волинянка відзначила 100-річчя