Вікторія, Світлана і Марія: кохані бійців «Азову» з Луцька понад 14 місяців чекають чоловіків із полону

Журналісти Суспільного поспілкувалися з жінками про історії їхніх сімей, прихід війни у життя, вихід з «Азовсталі» й російський полон.

Вікторія і Владислав

26-річна Вікторія Котельнікова познайомилася зі своїм чоловіком Владиславом 10 років тому. Вони – однолітки, обоє з Луцька. До полку «Азов» її коханий вступив 2020-го року.

З її слів, зустрічалися й планували весілля, але розпочалася повномасштабна війна. Вікторія каже: одружитися вдалося за два дні до полону – розписав молодят командир. Церемонії не було, каже лучанка, однак сподівається, що буде ще попереду.

«10 травня він повідомленням написав і запропонував мені одружитися з ним. Я відповіла, що звісно «так». 16 травня ми були вже офіційно одружені. Нас розписав командир. Це було телефоном, онлайн чи як відеозв’язку такого шансу не було зробити, тому що їх постійно обстрілювали», – сказала жінка.

Востаннє звістку про чоловіка Вікторія отримала, коли Владислав перебував вже в Оленівці Донецької області.

«Це перше місце його перебування. Критична втрата ваги. Я знаю, що в нього зламані ребра, відсутність будь-якої гігієни. Насправді умови жахливі. Останній раз коли я його бачила, тобто, на власні очі, йому було 25 років», – говорить лучанка.

Світлана та Сергій

Мріє про зустріч, посмішку та обійми свого чоловіка 49-річна Світлана Теплякова з Луцька. Її 51-річний чоловік Сергій не виходить на зв'язок уже рік. До полку «Азов» вступив у 2015 році. Зі слів жінки, з перших днів повномасштабного вторгнення аж до полону Сергій обороняв Маріуполь.

«Чоловік виходив 20 травня вже з останніми. Зранку ще в 11-тій годині він мені зателефонував, сказав, що будуть виходити. Казав, що це буде орієнтовно два-три місяці, що він може зникнути зі зв’язку, але як ми бачимо…» – каже лучанка.

Світлана Теплякова зазначила, що востаннє чоловік телефонував старшій доньці торік 11 липня. З того часу жодних дзвінків чи листів від нього не надходило.

«Це дні постійного очікування, постійних тривог, дні болю, дні жалю. Тому що ти не знаєш, в яких умовах твій чоловік, чи він сьогодні їв, чи він здоровий... Нічого абсолютно не знаєш. Ніколи не думала, що випаде таке випробування», – додала лучанка.

Марія та Андрій

25-річний Андрій і 24-річна Марія Думіч три роки тому познайомилися в Маріуполі. Дівчина звідти родом, а лучанин проходив у місті службу. У полку «Азов», розповіла Марія, її коханий перебуває з 2016 року.

31 грудня 2021 року Андрій зробив пропозицію. Наречені планували одружитися у 2022-ому, але розпочалася повномасштабна війна.

«Він отримав поранення у кінці березня, він був важко поранений, і його евакуювали з заводу 16 травня як важкого пораненого», – зазначила дівчина.

Перед пораненням Андрій порадив Марії переїхати до Луцька, де живуть його батьки. Після полону жодної звістки від хлопця не отримувала.

«Я тут одна і мені досить тяжко. Тяжко чекати, бо ти не знаєш коли, ти не знаєш як він повернеться і яким він буде і коли повернеться», – говорить дівчина.

Вікторія, Світлана та Марія кажуть: створили спільну групу в месенджері, де спілкуються. Час від часу зустрічаються, аби поділитися болем та підтримати одна одну. Аби повернути чоловіків з російського полону, говорять жінки, зверталися в усі можливі інстанції.

«Найбільша мрія – щоб всі повернулися. Понад 600 бійців зараз вже бригади «Азов» знаходяться ще досі в полоні. Хлопці були готові стояти на смерть, не здавалися, а вийшли за наказом. Вони дуже вмотивовані люди і дуже гідні. Вони хочуть до своїх родин, хочуть перемоги», – додали дружини бійців.

У день річниці теракту в Оленівці дружини бійців «Азову» з Луцька просять волинян запалити свічку пам’яті 29 липня о 21:30 на знак вдячності, спомину та віри в українських захисників.

Читайте також: 

• Військовослужбовець з Луцька більше року перебував у полоні росіян
• «Наша робота тиха»: волинянка допомагає рідним розшукувати безвісти зниклих на війні
• У пошуках Афіни: матір полоненого лучанина розповіла, як рік шукала собаку сина