Мріяв подарувати свято сину, але не встиг: захисник з Волині загинув у ДТП, повертаючись з відпустки на фронт

Про нього розповів Олександр Кобилан у соціальній мережі «Facebook».

Віталій народився 13 квітня 1982.

«У нас не було донечки, то він був для мене як дівчинка. Посуд помиє, в хаті поприбирає. Мав здібності до приготування їжі. І все в нього виходило швидко і вправно. За характером був добрим і слухняним. Мені як матері він з дітей припав найбільше до душі. Після 9 класу обрав навчання в Колківському професійно-технічному училищі. Мріяв стати кухарем.

Педагоги відзначали його успішність в навчанні. Старанним був.

На вихідні приїздив Віталик до моїх батьків у село, що неподалік від Колок Маневицького району. Роботящим виростав: встигав ко розповіла мама захисника.

З дитячих літ став помічати оте вродлива дівча, що приїздило на канікули до своєї бабусі з Львівщини і гралось з однолітками на його вулиці. З роками дитяча цікавість переросла у парубоче захоплення. Зустрічались, часто проводили вільні години разом. Непомітно промайнув час і сватів заслав наречений до дівчини - красуні. Весілля справили в 2002 році. А 14 січня 2003 року Тетяна подарувала чоловіку синочка. Русланом назвали. 2 серпня 2006 року у світ прийшла донечка Аліна. Душі в ній не чаяв, обожнював крихітку. Можливо, що схожа на нього, або ж нагадувала обрисами обличчя матусю Світлану.

«Діду, якби Ви знали, як я її люблю, свою красуню», - з великим піднесенням промовляв батько про донечку.

А дід Кирило був мудрим і спостережливим. Його очі помічали, як серце внука випромінювало особливе почуття любові до молодої дружини.

Старий не раз промовляв до Віталика:

- Гарну жінку Тобі Бог послав за дружину. Роботяща, скромна і про сім'ю дбає. Бережи її. В Тебе Таня хороша..

- Я її усім серцем люблю, - по декілька разів повторював закоханий юнак.

І ніби на крилах поспішав у всьому допомогти своїй любій. Спочатку молода сім' я жила в м. Стрий на Львівщині. Згодом переїхали в Цумань. Віталій важкою працею заробітчанина здобував кожну копійку, аби придбати своє житло. І такий час настав. Купили стареньку хатину, де колись мама квартирувала молодою. Все ж недалеко до родини. Сусідами з батьками зробила вулиця.

«Кума Анна Мілінчук у свій час говорила: «Яке дитя золоте. Не встиг приїхати із заробіток, як щось мете, гребе, господарює...», -- тихим голосом розповідає мама Героя.

Робота в його руках кипіла. Все робив швидко і вміло. А коли випадала вільна хвилина, любив бавитись з дітьми. І тоді чувся голосний сміх малечі, а очі випромінювали непідкупну радість і любов. А ще полонив Віталія ЛІС, де дитячі ноги сходили не один кілометр по ягоди і гриби.

Полювання було його захопленням. Спостерігаючи зі сторони за цією сім'єю, можна було стверджувати: щастя огорнуло люблячі серця і дім наповнився Господньою благодаттю, що втомлено задрімала... Не спало тільки зло.

Тетяна, дружина Героя: «В 2014 році Чоловік був активним учасником Революції Гідності. Мріяв здобути для своїх дітей щасливе майбутнє у вільній європейській державі. Настав 2022 рік. В наш спільний дім постукала біда... 14 березня 2022 року менший брат Героя Андрій вирушив добровольцем на фронт, а 15 березня по мобілізації провели у військо і Віталія.Вишкіл проходив в м. Чернівці, в прикордонному загоні разом з односельцем Сергієм Веремієм. Згодом відправили на Миколаївщину. Телефонував рідко :1 раз на тиждень».

Світлана Кирилівна, мама Героя: «Був скритий. Все тримав у собі. В нього все було добре. Ні на що не жалівся. Тобі, сину, служити в розвідці. Зайвого слова не скажеш, як той партизан».

В той час було дуже важко на Херсонському напрямку.

- Чому не приїдеш у відпустку? Хлопці вже по 2-3 рази побували дома, - питає мама сина.

- Я не хочу їхати, бо ж знаю, як важко буде повертатись з дому, - відповідав Віталій.

Після трьох місяців на передовій, їх відправили на ротацію в Одеську область.

«Ми, мов у дитячому садочку», - в одній із телефонних розмов повідомив Герой рідним.

В липні 2022 року Віталій зателефонував дружині і повідомив наступне: «Наближається день народження нашої Алінки. Вже дорослою стає. Хочеться подарувати їй щасливі миті... Пересилаю гроші. Купи їй в подарунок золоті сережки, колечко і кулон. А ще замов ведмедя з букетом квітів. Дуже прошу, не забудь про ведмедя і світлину відійшли мені».

Тетяна виконала все, як він просив.

Це був його останній земний подарунок улюбленій доньці, яка досягла повноліття... А ще виношував потаємно мрію - подарувати свято сину на його двадцятиліття (14 січня 2023 року). Але не встиг.

Читайте також:

• Молоде життя обірвала війна: 22-річному захиснику з Луцька просять присвоїти державну нагороду
• Добрий син, гарний побратим і друг: молодий Герой з Волині загинув під час артилерійського обстрілу