Виїзд старшокласників за кордон: чому їдуть волинські діти та що з цим робити

«Волинська служба новин» вирішила з’ясувати, яка нині ситуація на Волині.  

Мабуть, у кожного з нас є знайомі, котрі прийняли таке рішення. У людей різні ситуації, більшість з них не готові говорити про це публічно. Але більшість батьків об’єднує один великий мотив - страх за дітей, бо війна...

Міністр освіти і науки України Оксен Лісовий ще восени визнав, що ситуація серйозна.

«Ми спостерігаємо за тим, як у 10–11 класах багато дітей, особливо хлопчиків, виїжджають за кордон. Ми спонукаємо їх залишатися в Україні різними способами»,- заявив він.

Він підкреслив, що ключовим завданням Міністерства освіти є забезпечення якісної професійної, передвищої та вищої освіти, яка мотивуватиме молодь залишатися в країні. Лісовий також зауважив, що західна освіта частково міфологізована, і заклади, до яких їдуть українські діти, не обов'язково перевершують вітчизняні регіональні університети .​

Скільки волинських дітей поїхало за кордон

Щоб з’ясувати, що відбувається з виїздом за кордон старшокласників та школярів, ми звернулися до управління освіти та науки Волинської ОВА. Зокрема, у представників  профільного відомства ми запитали, чи є офіційна статистика щодо виїзду старшокласників за кордон? Якщо ні, то чи планується збір такої інформації? Але, схоже, такої статистики там немає, або її ніхто не доручив зібрати.

«Відповідно до пункту 4 статті 38 Закону України «Про повну загальну середню освіту» зарахування, переведення та відрахування учнів здійснює керівник закладу загальної середньої освіти. Згідно з Порядком ведення обліку дітей дошкільного, шкільного віку та учнів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13.09.2017 No 684 (зі змінами від 05.09.2023 No 985), ведення обліку дітей забезпечують відповідальні працівники закладів освіти шляхом внесення, накопичення, актуалізації, обробки, ведення аналізу та узагальнення інформації про дітей дошкільного та шкільного віку, вихованців та учнів, у тому числі дітей, не охоплених навчанням, з використанням програмно-апаратного комплексу «Автоматизований інформаційний комплекс освітнього менеджменту»,- повідомили освітяни.

Також цікаво було дізнатися, скільки школярів з Волинської області з початку повномасштабного вторгнення навчається дистанційно, бо перебувають за кордоном?  Та скільки повернулось за цей час дітей?  Яка кількість  школярів виїхала за останній рік за кордон?  Ще цікавило нас  чи плануються державні програми для повернення дітей та молоді, назад, в Україну?

«За оперативними даними керівників органів управління освітою територіальних громад, від початку повномасштабного вторгнення за кордон виїхало 24,5 тис. здобувачів закладів загальної середньої освіти області. На сьогодні 5401 тисяча учнів продовжують перебувати за кордоном, з них за дистанційною формою навчається 210 дітей, за сімейною – 3380, за екстернатною формою здобувають освіту 1811 учнів. Питання щодо повернення українців, які виїхали за кордон, належить до компетенції Міністерства національної єдності України»,- відповіли у профільному управлінні.

Що кажуть батьки?

Нам вдалося поспілкуватися з двома жінками з Луцького району, які вивезли своїх дітей за кордон. Свої аргументи та чи повернуться вони назад в країну, мами погодилися розповісти тільки анонімно. Навіть під іншими іменами.

Ольга розповідає, що наважилася на цей крок, бо боїться за майбутнє свого сина. Цей страх навіюють, зокрема, й дії окремих працівників ТЦК, суспільна несправедливість.

«Коли я бачила відео, як ТЦК хапали людей на вулиці і кидали в бус, то стало страшно за свою дитину. У сина є проблеми зі здоров’ям, але кого зараз в ТЦК цікавить те здоров’я. Людей ловлять із відстрочкою, з бронею. Нічого не можна добиться. Нема правди в країні. Я знаю, що багато людей мене засудять, бо їх сини та чоловіки воюють. Але в нас виходить так, що одні можуть відкупитися від армії, купити собі білий білет, інвалідність, а прості люди мають воювати. То чому, скажіть, моя дитина має іти на війну, а де діти депутатів? Он скільки депутатів втікло.. Тож ми сіли з сім’єю і вирішили, що я вивезу дитину. За кордоном непросто, але я тепер спокійна за сина, він пішов вчитися, знайшов друзів. Якщо він вирішить, то ми повернемося. Але поки у нього навчання», - розповіла жінка.

Інша волинянка, мама старшокласника Олена також з Луцького району. Розповіла, що вивезла дітей, бо рік тому втратила роботу, знайти іншу не змогла в Україні, тому поїхала на заробітки.

«Я забрала дітей, що були зі мною поруч. Так слалося життя у нас, що достойної роботи вдома не було. А дітей треба було ставити на ноги.  Звичайно страшно, переживаю, бо ніхто не знає, коли все закінчиться. Он що з тею мобілізацію робиться.. Обстріли, кругом ті «Шахеди» літають. Коли буде безпечно і якщо діти захочуть, то може й приїдемо назад. Там буде видно. А поки - ні», - пояснює свій вчинок волинянка.

Що кажуть у вишах

Про те, як не втратити майбутнє покоління України та що потрібно робити, щоб зупинити цю негативну тенденцію,  питаємо в ректорів двох найбільших вузів Волині, а саме: Волинського національного університету імені Лесі Українки Анатолія Цьося та очільниці Луцького національного технічного університету Ірини Вахович.

На думку Анатолія Цьося, щоб зберегти молодь в країні, не варто ускладнювати для дітей вступ до вишів.

«Давайте почнемо з того, чому 17-річні хлопці виїжджають з України? Яка головна причина? Це, зокрема, мобілізація, воєнний стан, бойові дії.  Виїзд хлопців-старшокласників за кордон пов'язаний і з культурою мобілізації. Всі ці чинники дуже впливають на формування загального сприйняття в суспільстві. 

Що по університетській освіті? Це два аспекти. Перший – це вступ в заклади вищої освіти і, звісно, навчання там. Якщо аналізувати вступ до закладів вищої освіти у період війни, то я з усією відповідальністю стверджую, що за останні два роки він ускладнився. Для всіх.  Якщо на початку війни були лояльніші умови, зокрема, на платну форму навчання можна було вступати, не виконуючи дуже високих вимог.  Ці полегшені умови вступу на платну форму навчання потенційно могли зберегти саме молодь в Україні. І це, на мою думку, дало позитивний результат. Зараз такого немає. На сьогодні всім потрібно скласти національний мультипредметний тест. Окрім того, порогові бали національного мультипредметного тесту підвищились. На державну форму навчання мінімальний конкурсний поріг становить 130 балів. Крім того, за останніх два роки введені мінімальні бали на окремі спеціальності. Наприклад, щоб вступити на медицину, право, міжнародні відносини, фармацію, мінімум 150 балів потрібно набрати. Отже, з одного боку, ми говоримо, що потрібно мотивувати молодь залишатись в Україні, розвивати вищу освіту. А з іншого – в період воєнного стану, суттєво ускладнюємо доступ до вищої освіти. 

От міністр зокрема наголошує, що держава та МОН мають запропонувати якісну професійну передвищу та вищу освіту. Тож, на мою думку, перший вступ повинен враховувати зокрема і умови навчання під час війни і не ускладнюватися, забезпечуючи хоча б ті вимоги, які були визначені до війни. А друге, що стосується якісті здобуття освіти, то я з усією відповідальністю стверджую, що наша українська освіта нічим не гірша, ніж, наприклад, та ж польська система вищої освіти. Чому польську згадую? Бо маю можливість теж викладати  в польському закладі освіти. Багато наших студентів, вступаючи до нас, використовують можливість навчатися за програмою подвійного диплома. Тобто одночасно здобувати освіту в нашому університеті, і в польському.  І коли вони приїжджають і розповідають про систему організації навчання, які оцінки отримують, то стає очевидним, що наша система навчання, скажу чесно, не гірша. У нас, можливо, дещо гірше лабораторне забезпечення.  Але, якщо аналізувати систему навчання, вимоги до навчання, методику навчання, то українська освіта конкурентна. Просто ми чомусь не цінуємо своє, кажемо, що в нас гірше. Натомість варто любити, цінувати своє, одночасно вивчати міжнародний досвід.  І тоді ми будемо жити в хорошій країні. І менше наших хлопців і дівчат будуть виїжджати за кордон», - вважає він.

Але, чи не здається вам, що вища освіта - це вища планка, до якої і дітям треба тягнутися? 

«Якщо ми говоримо про кількість молодих людей, які здобувають вищу освіту, то закономірно, що чим більш високотехнологічна економіка, тим більша частка випускників здобуває вищу освіту. Яскравий приклад – Японія, Там більше 35% молоді навчається в закладах вищої освіти. Отже, рівень економічного зростання країни тісто пов'язаний з розвитком вищої освіти та залученістю молоді»,- розповів ректор.

Тобто це вже державна стратегія? 

«Так, якщо ми будуємо економіку лопати, кірки, сапки, тоді нам не потрібні люди з вищою освітою, достатньо опановувати професійні навички. Якщо ми прагнемо розбудувати високотехнологічну економіку, яка буде конкурувати із тими ж європейськими країнами, тоді нам потрібно розвивати і вищу освіту, бо такий тип економіки передбачає залученість працівників з вищою освітою», – заявив Анатолій Цьось.

Багато тепер говорять про державну стратегію з повернення людей в Україну...

«Я вважаю, що чим довше людина знаходиться за кордоном, тим менше шансів її повернути назад. Тому, можливо, моя думка суперечить загальним поглядам, але я, найперше, підтримую усі зусилля та дії, спрямовані на те, щоб діти загалом не виїжджали.  Як на мене, саме на цьому варто зосередити державну стратегію. А щоб залишити їх в Україні, як я вже наголошував, потрібно дати їм можливості  навчатися, забезпечити доступ до вищої освіти або професійної. Потрібно підтримувати якість освіти, зокрема, через хороше фінансування. Також, це забезпечення безпечних умов життя в Україні, відповідно, закінчення війни. І, третє, це розвиток різноманітних соціальних програм для молодих людей, включаючи і рівень заробітної плати, і проживання, і так далі.

На мою думку, мова має йти про те, щоб мінімалізувати кількість молодих людей, які можуть виїхати з України, в тому числі і після завершення війни. Ось це правильна стратегія», – підсумував очільник вишу Волині.

Натомість ректор Луцького національного технічного університету Ірина Вахович каже, що війна спричинила чимало негативних наслідків для людей. І тому для багатьох родин питання виїзду дітей є складним. Натомість, очільниця провідного вишу на Волині переконана, що у закладі діти можуть здобути якісну вищу освіту. Адже за останні чотири роки кількість сутдентів суттєво зросла.

«Наслідки війни, яка триває, спричиняє низку негативних наслідків для населення, економіки, країни в цілому. Зрозуміло, що тенденції виїзду молоді за кордон неминучі у таких умовах. Складним є питання, які дії є правильними щодо виїзду дітей за кордон. З позиції інтересу сімʼї, яка дбає про безпеку своїх дітей, відповідь одна. З позиці інтересів країни - інша. Мені як керівнику закладу вищої освіти в регіоні, який є тиловим, і забезпечує безпекові умови та якісне навчання, звісно ж, хотілося б, щоб молодь залишалась в Україні, адже наша місія готувати фахівців для розвитку економіки.

І виконуємо ми її гарно. Динаміка набору на навчання хороша. Луцький національний технічний університет займає 9 місце в Україні з набору студентів на 1 курс. Кількість студентів за 4 роки зросла з 4.5 тис студентів до 12 тис студентів. Це хороша динаміка і важлива місія забезпечення якісного, очного навчання в університеті. А щодо вибору залишати чи їхати - це індивілуально. Я сподіваюсь, війна закінчиться і вибір буде очевидним і патріотичним. Можу запевнити, що студенти, які обирають Україну, - це вже патріоти, який потрібно цінувати і допомагати максимально розвивати. Міжнародна мобільність і відкритість освітніх програм є для них додатковим стимулом до якісного навчання. Сьогодні лише ліниві чи працевлаштовані не ідуть на програми обміну в різні країни світу, будучи студентами українських університетів»,- переконана вона.

Читайте також:

• Ірина Вахович: «Луцький національний технічний університет - полюс росту Волині»
• У Луцькому НТУ розповіли, де братимуть гроші на реконструкцію Будинку офіцерів
• Академія естетичної медицини відкрили у Луцьку