Волинська коровайниця: «Дітей виношувала дев’ять місяців, а коровай

Лілія Кусьмирук з Володимира на Волині ось уже вісім років пече весільні короваї. На її рахунку понад півтори сотні виробів. У розмові майстриня зізнається, випікати коровай може лише найкраща господиня, у якої склалося подружнє життя. Вдовицям, бездітним або розлученим ліпше не братись за випікання, оскільки весільний хліб є символом добробуту і миру в домі.

«Жінка, яка береться випікати коровай, повинна бути прикладом для молодят, крім того, цей факт впливає на результат роботи, який пов’язують з їхньою майбутньою долею, - ділиться досвідом випікання короваїв Лілія Дмитрівна. - Так, вважається, коли коровай виходить вдалим, життя новоствореної сім’ї складеться щасливо. Коли ж тріснув під час випікання, на молодих чекають проблеми, або ж навіть розлучення. Тому для отримання гарного результату коровайниці застосовують особливий підхід із дотриманням усіх обрядів».

Перед тим, як стати до роботи, обов’язково думки мають бути чистими та світлими, жодного негативу. А ще повинна бути цілковита тиша. Тому коли Лілія Дмитрівна розпочинає процес, до майстерні ніхто не заходить.

Волинська коровайниця: «Дітей виношувала дев’ять місяців, а коровай – вісім років»

«Я нікому не дозволяю заходити, коли розпочинаю чаклувати над тістом. Під час замішування обов’язково читаю молитви, потім тихенько наспівую обрядові пісні та промовляю спеціальні приказки, які певною мірою впливають на результат. Затим залишаю тісто у майстерні на кілька годин аби воно зійшло, після чого ставлю у піч на 2 години. Загалом на виготовлення одного короваю йде 8-9 годин, це якщо без росохів або дивнів (так називають палки, обмотані тістом, обв’язані стрічками та прикрашені квітками). З ними весь процес займає від 2-3 днів».

Гордістю коровайниці є її майстерня, яку вона облаштувала для роботи. Колись це була господарська споруда, а відколи Лілія Кусьмирук стала професійно займатися випіканням короваїв, її переобладнали під майстерню, де чільне місце посідає піч. Вона є справжньою окрасою майстерні, якою пишається господиня.

За кілька годин до випікання чоловік коровайниці Микола Володимирович розпалює її, після чого тісто ставиться на відповідну температуру до кінцевого приготування. У розмові жінка зізнається, у процесі виготовлення короваїв бере участь уся її сім’я, навіть онуки долучаються. Адже після того, як коровай вдався, його прикрашають. От тут і стають у пригоді додаткові руки.

«Намагаюсь усіх долучати, та й, з іншого боку, допомога мені потрібна, адже біля короваю багато роботи, А коли замовлень кілька, самій важко впоратись. Тому тут і невістка з сином стають до роботи, і онуки, і чоловік, у якого крім розпалювання печі дуже добре виходить терти пудру. Інколи донька приходить допомагати».

Лілія Кусьмирук народилася й виросла у Володимирі. Батько був майстром по дереву. Його меблі були неперевершеними, і мали величезний успіх серед замовників у свій час. Мама трудилась на машинобудівельному заводі, і вміла дуже смачно готувати. Зі слів майстрині, вона успадкувала від батьків любов до кухні та творчі навички, які поєднала у коровайній справі.

Жінка має економічну освіту, але життя склалось так, що багато років вона пропрацювала у сфері громадського харчування, де здобула професійні навички, які з роками розвивала та удосконалювала. Через що її стали запрошувати на різноманітні заходи: весілля, бенкети, на яких вона готувала смачні страви для гостей. Паралельно займалася випічкою тортів та інших смаколиків. Спочатку виготовляла для себе та рідних, потім стала отримувати замовлення. Однак серйозно захопилася коровайною справою після того, як натрапила у соцмережах на дивовижні роботи коровайниці з Рівненщини - Оксани Клюйко, яка запрошувала охочих до випікання короваїв на майстер-класи.

Скориставшись нагодою, Лілія Кусьмирук поїхала на навчання, на якому дізналась усі секрети приготування весільного хліба. На запитання, чим відрізняється рецепт приготування короваю від Оксани Клюйко, майстриня відповідає, насамперед – смаком, він є неперевершеним. Крім того, коровай довго зберігає свіжість, навіть через тиждень або два залишається пухким та духмяним, ніби тільки що з печі.

«Тепер я тісто відчуваю, я з ним розмовляю, чую як воно дихає, обіймаю його, навіть на руки беру, немов дитя. Бо для мене воно і є моєю третьою дитиною. Своїх рідних дітей - Наталочку й Тараса виношувала дев’ять місяців, а коровай – вісім років. Кожен виріб є особливим, оскільки випікаю з величезним задоволенням та любов’ю. А ще усі мої роботи неповторні.

Жоден коровай не є схожим на попередній, бо щоразу декорую інакше. Прикрашаю квітами, пшеничним колоссям, голубами та кільцями, які випікаю з тіста. Кожна з прикрас вважається оберегом шлюбу, Так, ромашки символізують добро та ніжність, волошки – відданість, троянди – красу, колосся – достаток, калина – любов, а голуби – вірність та кохання. Але є ще одні коровайні прикраси – росохи, або як їх ще називають дивні, гілочки, гільця тощо. Ці гілки у тісті печу окремо від короваю і прикрашаю ними його. Вважається, чим їх більше, тим щасливішими будуть наречені. Після весілля росохи роздають гостям. Особливо їх полюбляють діти, для яких вони є улюбленими весільними ласощами. До слова, у місті я єдина, хто випікає росохи».

Лілія Дмитрівна випікає два види короваїв – у європейському стилі і традиційному. Перший схожий на весільний торт, оскільки оздоблений мастикою, яку, до речі, майстриня виготовляє сама, як і усі прикраси з неї. Він може бути кількаярусний та з начинкою, а формою - у вигляді символічних фігур. Традиційний - пишний та високий хліб з кількома випічками навколо нього, прикрашений фігурками з тіста та покритий кремом, хоча може не покриватись. У традиційному короваї усі прикраси є символічними.

«Найважче, попри дотримання усіх обрядових звичаїв, печеться коровай на похорон. Тому намагаюсь не братися за його випікання, хоча інколи доводиться погоджуватись. Адже як відмовиш згорьованим батькам у проханні спекти для її дитини перший та останній весільний хліб? Та це найважча робота, і не так фізично, як морально важко».

Короваї Лілії Кусьмирук є окрасою на весіллях не лише в Україні, а й за кордоном: Італії, Німеччини, Польщі. Там вони зробили справжній фурор, гості ще довго обговорювали справжній витвір мистецтва волинської коровайниці. А кілька років тому її весільний хліб посів друге місце на всеукраїнському фестивалі «Український коровай сузір’я».

Майстриня постійно вдосконалює свої навички та здобуває нові. Зізнається, робить це, аби не відставати від молоді, яка слідкує за кулінарними трендами та впроваджує їх у своїх виробах. Тому відвідує різноманітні майстер-класи. Так, на крайніх майстер-класах дізналась чимало цікавого та корисного про виготовлення багатоярусних тортів. На іншому отримала навички щодо оформлення весільного кенді-бару. А нещодавно вчилася виготовляти квіти з мастики.

«Навчання коштує чималих грошей, але воно того варте. Адже найліпша інвестиція, яка завжди окупається і приносить плоди, - саморозвиток. Я жодного разу не пошкодувала про те, що вклала кошти у навчання, яке дає мені не лише прибуток, а й задоволення. Бо успіх приходить лише тоді, коли ти любиш справу, якою займаєшся, вкладаєш у неї серце та душу, і яка є для тебе частинкою твого життя.

Звичайно, у мене нічого б не вийшло без моїх рідних, які є моєю підтримкою та опорою. Хотілося б, щоб хтось із них перейняв мою любов до коровайного мистецтва. Разом із тим, розумію, що це нелегка і досить відповідальна справа. Можливо, згодом донька прийме рішення долучитися до когорти коровайниць. А поки буду продовжувати свою справу, - пекти короваї та продовжувати стародавні українські традиції».