Художниця з Волині плете сітки для армії й популяризує народні традиції
Закохана у гори й природу Карпат, викладачка Володимирської художньої школи Ярослава Михалик активно популяризує народні традиції в мистецтві, одночасно займаючись волонтерством і плетінням сіток для військових.
Про художницю та волонтерку розповідає «Слово правди»
Ярослава родом із Закарпаття – міста Іршава. Зростаючи, вбирала красу навколишньої природи та надихаючись традиціями й звичаями краю. Любила малювати, відвідувала художню студію тоді ще при будинку піонерів. Після закінчення школи вступила у Прикарпатський університет ім. Василя Стефника, де опановувала фах викладачки з креслення і малювання. На першому курсі познайомилася з майбутнім чоловіком Віталієм Михаликом і разом із ним приїхала у Володимир. Тут вони збудували свій дім, тут народилися їхні троє дітей, тут творчо реалізувалися.
«Коли тільки приїхала на Волинь, сумувала за горами. І якось так виходило, що мої учні ненав’язливо стали малювати гірські пейзажі. Все частіше на їх картинах з’являлися етно-мотиви, вони передавали на папері народні традиції, зображали колядників – це те, що я, напевно, «принесла» у школу», – каже моя співрозмовниця.
24 роки Ярослава Михалик присвятила улюбленій справі. Її вихованці постійно серед переможців різноманітних фестивалів та конкурсів.
«Найбільше горджуся учнями, які самостійно – від задуму до останнього штришка – виконали роботу, яку високо оцінило журі, – каже Ярослава Василівна. – Вважаю, що якою б дитина не була талановитою, працьовитою, щоб досягати успіхів, потрібна ще й удача, а також інтуїція і учня, і викладача».
Творчі роботи Ярослави Михалик волиняни могли бачити під час виставок картин родини Михаликів, таких було уже дві. Розповідає, що все ж найчастіше, коли приходить натхнення, то не пише на полотні, а бере аркуш паперу й виливає на нього емоції, настрій, відчуття – так створюються яскраві замальовки, які професійною мовою художників називається скетчінг. Любить виготовляти пані Ярослава й вироби декоративно-прикладного мистецтва – і ляльки мотанки, й ялинкові прикраси.
У 2014 році, коли на українські землі посунули ворожі російські війська, чоловіка Ярослави Віталія мобілізували до війська. Тривога, постійні хвилювання поселилися в душі. Щоб допомагати воїнам, долучилася до невеличкої когорти жінок, які збиралися для плетіння сіток.
«Коли знаєш, що йдеш робити важливу справу, коли займаєшся плетінням – це чудовий антистрес, можливість переключитися. І саме у той період така діяльність була мені найбільш потрібною. Виплітаючи маскувальні засоби, які можуть зберегти життя воїнів, читаючи при цьому молитву, стає легше на душі», – каже Ярослава.
«Виготовляти маскувальні засоби для захисників у «Крила матері» спочатку прийшла Ярослава Михалик, згодом брала з собою донечку Тетянку. Не лишався осторонь і Віталій Адамович, демобілізувавшись із війська. Вони плели сітки не тільки тут, у нас, а й вечорами вдома, а мольберт перетворили на рамку для виготовлення костюмів-примар. Викладачка приводила своїх вихованців, які малювали листівки зі словами вдячності для воїнів. Разом з донькою оздоблювали патріотичними розписами мішки, у яких ми на фронт відправляли сітки, передачі та подарунки.
А для «майстерні», де працюють волонтери, Ярослава Василівна створила чудові витинанку на вікно, наш символ – велику ляльку-мотанку. Деякі іграшки на ялинку теж її авторства, – розповідає очільниця ГО «Крила матері» Діана Шевчук. – Здається, ця жінка увібрала у себе найкращі риси, що притаманні людині й характерні для символу року, у який народилася, – комунікабельна, ввічлива, відкрита, толерантна, розсудлива, завжди має власну думку…».
Коли почалася повномасштабна війна, на деякий час Ярослава поїхала жити до мами, адже та мешкала в Іршаві сама.
«Мені було дуже важко у той час через те, що не вдома, не допомагаю волонтерам. Стан якогось безсилля поглинав. Та брат допоміг сконтактувати з тамтешніми волонтерами, сестра запрошувала у Виноградові в одну зі шкіл показати, як плести сітки. Справа для підтримки ЗСУ продовжувалася».
Ярослава Михалик не перестає волонтерити, знаходячи час для добрих справ.
Читайте також:
- Козак у творчості та житті: історія художника Івана Кечми з Волині
- Придбала уже 2 авто, РЕБ, Starlink, бронежилети: військова з Луцька малює і продає картини, щоб допомогти ЗСУ
- На Волині фотографиня влаштовує терапевтичні фотосесії для жінок у старовинних вишиванках