На Волині фотографиня влаштовує терапевтичні фотосесії для жінок у старовинних вишиванках

Світлана, яка переїхала на Волинь чотири роки тому разом з чоловіком, тепер проводить ці сесії у своєму новому домі в селі Несвіч. Суспільному жінка розповіла: через особисту трагедію почала вишивати і зрозуміла, що може допомагати іншим.

«В 22 році у мене помер син і це була психологічна травма і просто мене потягнуло вишивати і робити намиста, — ділиться жінка. — Це була, як арттерапія для себе: ти створюєш, ти нанизуєш елементи і з хаосу ти створюєш щось, що приводить голову до ладу і все це у мене в голові склалось, що можна фототерапію з психологічною допомогою пов'язати і з цього може бути досить цікавий проєкт».

В імпровізованій фотостудії в себе вдома, а також просто неба Світлана, дружина ветерана війни, почала влаштовувати фотосесії для дружин військовослужбовців, волонтерок в етноодязі, який сама створила. Здобула другу вищу освіту — стала психологом для того, щоб її хобі мало максимальний терапевтичний ефект.

«Я стала фотографувати, їздити по Україні, коли була можливість, я анонсувала, що буду у Києві або у Львові і дівчата приходили. В кінці цього року випустила календарик. Краса дає інше відчуття себе, коли я вдягаю модель в намиста мої, в сорочки. Дівчата навіть казали, що вони по-іншому себе відчувають», — додала Світлана Скшетуська.

Мисткиня розповіла, що більшість старовинних сорочок, рушників і плахт знаходила в закинутих будинках в українських селах, частину — купувала в інтернеті. Почала вивчати техніки вишивання і тепер повністю може відтворити автентичну річ.

«Є такі унікальні речі, може люди вважали, що це не модно, вони залишали свої будівлі і залишали рушники, сорочки, просто кидали як непотріб. І я так подумала: а якщо всі так будуть лишати, то, мабуть, і не залишиться нічого», — додає жінка.

Зі слів фотографині, на створення однієї автентичної сукні, з дотриманням усіх технік витрачає від 3 до 6 місяців. За два роки вишила 12 суконь.

«Цими фотосесіями я намагаюсь популяризувати український образ, це не шароварщина, — певнить Світлана Скшетуська. — Це – дорогі, натуральні коралі, це сорочки, вони важкі і вони з натуральною ручною вишивкою, це наше. Я проти шароварщини, я — за наше, за глибинне, це — воно».

У планах, каже жінка, вивчення інших видів вишивки та мережки, а також терапевтичні фотосесії для якомога більшої кількості жінок.

Читайте також:

• Волинянам презентували унікальну книгу з орнаментами вишиваних сорочок
• Студент з Донеччини передав музею у Луцьку три мішки вишитих речей
• У селищі на Волині відкрили першу майстерню етнопростору