Волинянка розповіла, як вирощує лохину та «лікується» кототерапією

Це – різні сорти лохини, полуниці та малини. А вдома на господиню чекають її улюблениці – кицьки шотландської породи, котрі для жінки є своєрідним заспокійливим від буденної метушні та жахливих воєнних новин, - пише газета «Нове життя».

Примхлива лохина «обжилася» на подвір’ї Жилків

Наближаючись до обійстя господарів, відразу помічаєш рівненькі рядочки кущів лохини. На цьому клаптику землі, як розповідає Оксана Євгеніївна, перші саджанці посадили чотири роки  тому. Тоді закупили 50 кущів, щоб спробувати. Адже для цієї рослини треба особливі земля та догляд.

«Привозили із лісу грунт. Чоловік у бетономішалці змішував торф, мох, «шипину». А далі почали знову і знову докуповувати кущі лохини. Міжряддя регулярно просапуємо, а на зиму, аби не мерзло коріння, то мохом, «шипиною» вкриваємо кущики», – каже жінка, показуючи гілля рослин, які густо всипані голубими, часом наче притрушеними сивиною, соковитими ягідками.

Хоча, зазначає пані Оксана, нинішнього року в них ще немає надто рясного врожаю. Тож реалізовують цю ягоду лише на ринку або ж уже своїм постійним клієнтам.

«Цьогоріч на лохину і ціна впала. На наступний сезон, якщо все буде добре, то плануємо реалізовувати на Озерце. Туди перша дорога», – каже жінка.

Між кущами стелиться крапельний полив. Бо, як акцентує увагу господиня, це дуже важливо для плодоношення лохини. «Треба регулярний полив. Тому води у нас іде дуже багато, що, звісно ж, є затратним», – наголошує Оксана Євгеніївна.

Сорти лохини Жилки вирощують різні. Проходячи повз кущики, жінка майстерно перераховує їхні назви, особливості та смакові якості. Загалом про свої ягідні плантації вона говорить як ходяча енциклопедія, встигай лише записувати. Бо ж надзвичайно любить те, чим займається.

Ідемо далі. Обходимо ставок, з якого й качається вода на ягідні плантації. Бо прямо зі свердловини не годиться, адже захолодна. А для рослин, як зазначає пані Оксана, то стрес.

Збирати малину – одне задоволення

Ось перед нами й розлогі зелені кущі малини. Росте ця рослина тут на кількох плантаціях. На кожній – різні сорти та різного часу посадки. Рівненькі рядки, частина з яких має спеціально зроблені підпори, тягнуться вдалечінь. З-поміж зеленого листя виблискують на сонці стиглі налиті ягоди. Якраз триває збір малини. Рядок за рядком, акуратно прогортаючи гілочки, донечки Оксани Жилко та сусідка-помічниця зривають ягідки й кидають у відерця. А потім пересипають у ящики, які у вечірню пору здають заготівельнику. 

Збір урожаю малини – особливий, довгий, але прибутковий процес. Кажуть, що цього року ягода має непогану ціну.

У Жилків стартував сезон кілька тижнів тому й триватиме аж до морозів.

«На початку врожаю малину вибираємо лише двічі на тиждень. Далі, в міру стиглості ягоди, частіше приступатимемо до збирання. Це залежить також і від погоди. Коли дощ, то ягода швидко псується й осипається. Хтось каже, що то тяжка праця, але для мене збирати малину – одне задоволення», – з любов’ю до своєї справи каже Оксана Євгеніївна.

Прогулюючись малиновими плантаціями, жінка розповідає й про догляд за цією ягодою. Наприклад, зауважує, що міжряддя постійно треба прокошувати, а самі рядки рослини полоти, аби не заростали зіллям. «Тут також встановили крапельний полив. Важливо, щоб вода не була холодною, бо листя малини відразу на це реагує. А на зиму, після завершення сезону, все скошуємо», – ділиться секретами господиня, демонструючи доглянуті поля, засаджені малиною різних сортів.

Окрім самої ягоди, котру реалізовують вдома для місцевого заготівельника, Жилки також продають саджанці малини.

«Спочатку полуницю боялися купувати, бо думали, що чорнобильська»

Саме так каже Оксана Євгеніївна про свої перші спроби торгувати домашньою полуницею на ринку. «Дивилися на велику гарну полуницю й не вірили, що таку можна виростити вдома без хімії», – з посмішкою пригадує жінка.

Вирощуванням полуниці вона займається вже досить давно. А розпочалося все після поїздки на сезонні роботи до Польщі. Побачивши, як у людей може рости ця ягода, жителька Лобни й сама загорілася такою справою. Тож, заробивши гроші, відразу замовила собі саджанці двох сортів полуниці.

Відтоді і стала шукати власний підхід до вирощування цієї ягоди та вивчати тонкощі її догляду, аби отримувати високий урожай. «На одному місці полуниця повинна рости не більше 2-3 років, бо яким би сорт хорошим не був, ягода щороку ставатиме меншою. Ранньою весною, коли сходить сніг, ми підживлюємо полуничні кущики комплексом добрива «Яроміла». Далі узагалі ніякого підживлення не проводимо. Важливо, аби ягода поливалася. Тому тут теж встановили крапельний полив», – описує процес догляду жінка.

У весняно-літню пору полуницю доводиться багато разів полоти, без цього, як каже господиня, ніяк. Тож, викроюючи вільний час у вечірню або ранкову пору, приступають до цієї роботи. «Доводиться її полоти разів 6 чи 7. Також треба доглядати кожен кущик, зрізуючи секатором зайву зелень. Слід лишати лише точку росту і два хороші чисті пагони. Решту зрізаємо, адже від того лише хвороби влітку беруться», – ділиться пані Оксана.

Сезон полуниці – найкоротший з-поміж інших. Триває орієнтовно два тижні. Реалізовує сім’я Жилків цю ягоду на ринку. Й за роки торгівлі смачною, красивою, соковитою полуницею, вже давно мають постійних клієнтів.

«Ніколи не забуду, як колись перші рази торгувала на базарі. Мені плакати хотілося, бо ж і торгувати не вміла. Але я вдячна одній жіночці із Дольська, котра разом із чоловіком мене неабияк підтримали. Вони, продавши свою ягоду, лишилися стояти біля мене, аби допомогти й мені збути свою», – пригадує Оксана Євгеніївна.

Пухнасте щастя

Завершуючи прогулянку ягідними плантаціями, Оксана Євгеніївна ласкаво запрошує зайти у будинок, аби показати своє найулюбленіше захоплення – котиків.

У домі на господиню вже давно зачекалися її домашні улюблениці – трійко доглянутих кицьок шотландської породи з виразними красивими оченятами.

«Це моя любов. Яка би втомлена не була, коли приходжу до них – і про все забуваю», – каже жінка.

Для них тут створені всі умови. Харчування ретельно підібране, враховуючи всі їхні потреби та особливості породи. Окрім спеціального професійного корму, раціон має бути багатим на м’ясо.

«Для виведення шерсті даємо сирий жовток. Їм смакує», – розповідає пані Оксана. Кожну кицьку регулярно вичесують, аби шерсть завжди була красивою та блискучою.

Особливо прискіпливо підходить Оксана Євгенівна до вибору «кавалерів», щоб кошенята були чистокровними шотландцями. Адже саме на таких має жінка замовлення. Бувало, що й у Німеччину замовляли в неї сіре кошеня.

«Я дуже люблю котів. Для мене це певного роду терапія. Й доглядати за ними – не клопіт, а задоволення. Спочатку чоловіку не зовсім було до вподоби моє таке захоплення, але вже і він звик», – з усмішкою каже жінка, ніжно гладячи сірий пухнастий клубочок щастя.

Та довго засиджуватися у денну пору пані Оксана в хаті не може. Адже роботи – суцільна круговерть. Окрім ягідних плантацій, часу потребує господарство.

Тримають і корівку, аби завжди, як каже господиня, мати гній для підживлювання. А ще ж треба впорядкувати іншу городину, встигати готувати консервацію. Одним словом, сидіти ніколи. Та й не любить таке беручка до роботи, енергійна Оксана Жилко.

«Якщо встаю о 6 ранку, то вже пізно. Я звикла вставати вдосвіта, бо ж ранки такі неймовірні. Здається, що і сонечко лише для мене сходить», – каже жінка, знову поспішаючи до роботи – збирати налиту на сонці пахучу малину.