Не дожив до свого 47-річчя всього вісім днів: спогади про Героя з Волині Володимира Гаврилюка

Чоловік уродженець Ковеля, де нині мешкає його мама Галина й рідня.

Спогадами про Героя поділилося видання «Нова доба». 

– В Прилісне Володя потрапив, коли приїхав зі своїм другом до моєї подружки, – розповідає колишня дружина загиблого військового Надія Олексіївна. – Так ми й познайомились. Кілька років просто були друзями, переписувались. А потім я запросила його зустріти новий 2000 рік. Після цього зійшлися й у тому ж році одружилися. Проживали в Прилісному.

У шлюбі в подружжя народилося двоє дітей – син Сергій, якому нині 23 роки, й двадцятирічна донька Тетяна. Однак через певні проблеми сімейна пора розлучилася у 2018 році. Проте продовжували спілкуватися, спільно дбали про дітей.

– До мобілізації чоловік був в одному із ресторанів Києва підсобним працівником. Одного разу, коли йшов на роботу, представники ТЦК виписали йому повістку і мобілізували. Це було у серпні минулого року, – продовжує пані Надія. – До двох місяців проходив навчання, а потім потрапив у 80-ту десантно-штурмову бригаду.

Воював у Курській області рф, із м. Суджа їх возили на передові позиції. До цього чоловік проходив строкову службу кінологом в прикордонному підрозділі, щоправда, через певні проблеми зі здоров’ям був списаний як непридатний до військової служби в мирний час.

За словами Надії Олексіївни, коли чоловік пішов воювати, завжди прагнув їй чимось допомогти: надсилав гроші, аби грубку переробила, двері замінила, паркан обновила.

– Володя часто дзвонив. Ніколи не жалівся ні на що, а навпаки радів із того, що у нього були хороші командири й людяне ставлення, вчасні грошові виплати. Водночас повторював, що гроші там для них нічого не значать. Старався бути на позитиві, жартував. Якось розповідав, як вперше вирушили на «нуль»: «Їдемо на машині. Здається, вилетиш із неї, бо дорога просто жахлива. Холодно, а ми обнялися із побратимом і сміємося одне з одного – бо ж сидимо неначе два голубки й гріємось». Ніколи не нив, що йому страшно, а ще не раз казав, що сподіватись там потрібно лише на Бога.

На початку лютого їй повідомили про те, що чоловік поранений. В бліндаж, де перебував Володимир із побратимами, залетів дрон і підірвався. Невдовзі трьох травмованих доставили до лікарні Львова.

– За словами медпрацівниці, серед них усіх він був в найкращому стані. Сам зайшов у палату і говорив із лікарями. А коли на кілька хвилин подзвонив мені, то сказав: «От і попав на курорт». Як виявилось, це була наша остання розмова… – зі смутком у голосі продовжує жінка. – У нього були внутрішні та зовнішні опіки, пневмонія взялась. Потім після прийому медикаментів ще й з’явились проблеми зі шлунком. Врешті його організм не зміг із цим впоратись, хоча і лікарі, і я були впевнені, що він одужає. Із трьох тих поранених залишився живим лише один Роман, а двоє Володь, на жаль, померли.

Син подружжя Сергій також нині воює. 

– Коли почалась велика війна, він повернувся із Чехії і все рвався долучитися до лав ЗСУ у якийсь конкретний підрозділ. У Львові хотів підписати контракт, але йому там відмовили. Про це спершу нікому нічого не казав, бо знав, що будуть відмовляти. Вже потім написав повідомлення: «В мене все добре, я в армії», – каже пані Надія. – Наразі наш син служить в 44-ій ОМБр. Але вся складність у тому, що ми ніяк не можемо із ним зв’язатися, бо він постійно поза зоною. Іноді раз або два на місяць сам присилає СМС-повідомлення. Навіть працівники Першого відділу Камінь-Каширського ТЦК та СП не змогли нам допомогти з ним сконтактувати, бо звідси не мобілізовувався. А з якого військкомату він йшов ми не знаємо.

За словами жінки, син і донька із батьком мали дуже хороші стосунки й завжди гарно спілкувалися. До них він був щедрим, ніколи їм нічого не шкодував. Провести до місця вічного спочинку Воїна Володимира Гаврилюка прийшло багато жителів Прилісного та громади, приїхали родичі із Ковельщини. На жаль, так і не змогли розшукати сина Сергія, аби він міг востаннє обійняти свого батька…

– Матір Володі була глибоко віруючою людиною й завжди намагалась його навернути до Бога. То він, коли ми надсилали востаннє йому посилку, попросив покласти туди Біблію, що ми і зробили, – каже пані Надія.

Від будинку, в якому проживав Захисник, траурна процесія пройшла до Свято-Троїцького храму села Прилісне, де відбулося заупокійне богослужіння за Воїном. Поховали Володимира Гаврилюка із усіма військовими почестями на місцевому кладовищі.

Щирі співчуття рідним і близьким нашого Оборонця! Вічна пам’ять Захиснику України!

Сергій ГУСЕНКО

Читайте також: 

• Весільний коровай розділили на цвинтарі: Герою з Волині навіки 23 роки
• «Відчуваючи щось недобре, розповів, де його похоронити, якщо загине»: спогади про Героя з Волині Сергія Лукашука
• Майстер зі шкіри став медиком на фронті: спогади про воїна Степана Цимбалюка з Волині