Вступ до вічного служіння: як проходили вступні випробування до Волинської богословської академії

Цей день для академії розпочався не з білетів і черг до кабінетів, а з молитви. У храмі звершувалася ранкова служба, поки в сусідній будівлі готувалися до прийому документів та іспитів.

Майбутні семінаристи зібралися у Домовому храмі на честь Всіх Святих Землі Волинської, де разом помолились і отримали благословення від священника. Кожного окропили святою водою — на добрий початок нелегкого, але глибоко осмисленого шляху.

Понад сорок абітурієнтів з’їхалися з різних куточків України — були і юнаки, і дівчата, навіть кілька уже діючих священників. Щоб усе відбулося оперативніше, вступників одразу поділили на дві групи: одна вирушила на співбесіду, інша — музичне прослуховування.

Отець Назарій

«Служу як священник лише два тижні, — зізнається 24-річний священник Назарій. — До цього був дияконом десь два з половиною місяці. Тобто зовсім нещодавно почав цей шлях».

На питання, що спонукало його вступити до семінарії, відповідає коротко: «Прийшов час. Раніше навіть не думав про це, але, певно, духовно дозрів. Та й, якщо чесно, тато моєї дружини — священник. Мабуть, і це зіграло свою роль».

Назарій уже в шлюбі, і для когось це може звучати незвично — одружений священник у 24 роки. Та для Православної церкви це звична практика.

Щодо очікувань від семінарії — все чітко: «Вчитися. Там дають те, чого не навчишся ніде. Так, я вже маю певну практику, але в семінарії хочеться глибше зрозуміти богослов’я, навчитися співати, краще знати службу. Бо одне — це літургія, а зовсім інше — знання про церкву, про Бога. І на службі цього не завжди скажуть».

Абітурієнт Михайло

Михайлу 17 років, хоча виглядає значно старшим, проте він дуже харизматичний хлопець і підкорив серця не лише приймальної комісії та семінаристів але й наших журналістів ВСН. Окрім, харизми в Михайла гарний тембр голосу, тому перевірку музичного слуху пройшов в хвилину часу, заспівавши два рядки Пісня про рушник (Рідна мати моя).

«Я взагалі не планував пов'язувати своє життя з подібним напрямом. Думав піду на електромашиніста, а в березні ніби світ перевернувся. Якось так, а чого б і ні?»

Доречі, хлопець, за результатами іспитів, від сьогодні є семінаристом ВПБА.

Музична частина тривала недовго: абітурієнти мали швидко продемонструвати навички співу — це особливо важливо для богослужінь. Натомість співбесіда була глибшою: вступників розпитували, звідки вони приїхали, коли святкують день ангела, які молитви знають, до якої церкви ходять. Окремо перевіряли знання основ: з яких частин складається храм, як читають церковну літературу.

Після екзаменів — обід, а далі найбільш хвилюючий момент: оголошення результатів. Усі зібралися в актовій залі, де оголосили, хто потрапив на який напрям підготовки. Пролунали привітання від керівництва академії, а також напутні слова від декана богословського факультету протоієрея Ігор Скиби на майбутнє. 

Цього дня почалася нова сторінка для кількох десятків юнаків і дівчат. Для когось — перший крок у духовному служінні, для інших — його продовження. Але для всіх — це було щось більше, ніж просто вступ до навчального закладу. Це був свідомий вибір шляху.

Читайте також: 

• Це не про рясу, а про серце: історія 17-річного семінариста Максима Грицюка з Луцька 
• Розмова з отцем Романом з Волині: про хіть, пожертви та обряди 
• День семінариста очима журналіста. Фоторепортаж з Кафедрального собору у Луцьку