Четверта втрата у родині: спогади про загиблого воїна Вячеслава Лошака з Волині

Спогади про воїна опублікувала газета Нова доба.

Вячеслав Петрович народився 13 березня 1976 року у багатодітній родині. У ній зростало шестеро дітей – п’ятеро синів і донька. На жаль, Вячеслав став уже четвертим братом, якого втратила родина. Володимир загинув в аварії ще 18-річним, Віктор помер п’ять років тому, а Василь – у квітні 2025-го. Василь так і не дочекався вісточки від Вячеслава, який вважався зниклим безвісти з 10 червня 2024 року.

Полеглий Герой усе своє життя провів у рідному селі. Не одружився, жив із батьками, з якими доглядав господарство, працював на землі. Після смерті батька Петра Мусійовича у 2018-му та матері Ганни Григорівни у 2019-му, залишився сам у хаті, в яку згодом повернувся і брат Сергій. Разом господарювали, трудилися, підтримували одне одного.

Коли у квітні 2024 року принесли повістку братові Сергієві, учаснику АТО, Вячеслав прийняв рішення йти служити разом.

«Наш староста розповідав, що коли приніс повістку Сергієві, то Вячеслав сказав, що й він піде служити, вдома сам не залишиться…» – зі скорботою говорить Світлана Георгіївна, дружина його покійного брата Василя. Вона намагалася розшукати Вячеслава, який не повернувся з першого бойового чергування.

У квітні 2024 року 48-річного Вячеслава мобілізували до Збройних Сил України. Уже 1 червня він заступив на бойове чергування у складі 59-ої ОШБр в районі м. Красногорівка Покровського району Донецької області. Протягом десяти днів він ніс службу на передових позиціях, а 10 червня зник безвісти. Родичі шукали чоловіка, чекали, вірили в краще. Та, на жаль, його загибель підтвердилася за результатами ДНК-експертизи.

Односельчани з болем згадують доброго і працьовитого Вячеслава: «Він був невредний і дуже швидко міг усе зробити. Хто б не просив допомогти в чомусь – не відмовляв. Біля землі, господарства любив поратися, в лісі підробляв».

У їхній пам’яті цей простий сільський чоловік, який сміливо вирушив на війну, назавжди залишиться прикладом справжньої мужності, гідності та відданості Українській землі.

28 вересня під звуки Державного Гімну та залпи військової варти його поховали, а родина отримала в руки синьо-жовтий прапор – символ незламності духу, символ подвигу. Ім’я Вячеслава Лошака навіки вписано в історію України. Це ім’я Воїна, який не злякався, не сховався, а пішов боронити свою землю – заради миру, заради нас із вами.

Читайте також:

• Залишив двох синів і пішов захищати країну: історія загиблого волинського десантника
• «Прикривав» побратимів навіть з тилу: важка хвороба обірвала життя Героя з Волині
• Молодий захисник з Волині загинув на першому бойовому завданні