«Я ніде в Біблії не знайшов про заборону брати до рук зброю», - баптист з Волині служить у штурмовій бригаді

«Я ніде в Біблії не знайшов про заборону брати до рук зброю», - баптист з Волині служить у штурмовій бригаді

Вадиму Прокопчуку - 22 роки. Він музикант, грає на тромбоні, сповідує протестантство (є членом спільноти Євангельських християн баптистів). До 24 лютого Вадим навчався у Києві в музичній академії. Але нині служить у 3 штурмовій бригаді. Він отримав відзнаку – «Золотий хрест» від Головнокомандувача Збройних Сил УкраїниДля видання ВСН Вадим погодився розповісти про службу, чи суперечить це його релігійним переконанням і як він ставиться до тих, хто «косить» від служби тим чи іншим способом.

Це інтерв’ю стало продовженням матеріалу про те, що на Волині діє чимало релігійних організацій, яким віра забороняє брати до рук зброю і вони можуть проходити альтернативну службу. На жаль, ТЦК не надають статистику щодо таких осіб і те, на яку службу їх зараховують, лише зазначаючи про військове капеланство. Але альтернативна служба може бути не лише такою: у війську є посади, які не передбачають безпосередню участь у бойових зіткненнях (водії, медики, службовці інженерних підрозділів, зв’язківці, кухарі та інші), тож не виключено, що мобілізованих осіб з-поміж представників цих релігійних організацій, залучають до таких завдань.

І хоч пастори підтвердили, що видають згадані довідки для ТЦК своїм вірянам, є серед членів цих організацій ті, хто зі зброєю в руках нині захищає свою країну. А дехто - і загинув у бою...

«Я ніде в Біблії не знайшов про заборону брати до рук зброю», - баптист з Волині служить у штурмовій бригаді

- Я родом з села Човниця Луцького району. На початку 2022 року навчався в Києві у Національній музичній академії. Там і закінчилась моя кар’єра музиканта, 24 лютого. У мене був вибір – залишитися Києві, вступити до лав ТРО чи повернутися на Волинь. Я приїхав на Волинь. До того моменту я ніколи не стріляв зі зброї й думав що буду на Волині, і дружині казав: «Не хвилюйся, буду в місті, на блокпостах», але понеслось і вийшло так, що довелось бути і під Бахмутом…

- Як ти потрапив у 3 штурмову?

- Я вступив тут у «сотку», але вийшло так що ми виїхали на Київщину і брали участь в боях. Не скажу, що були ми сильно ефективні, але я зрозумів, що я таки щось можу робити і не зовсім уже я безпорадний. Ми, до слова, пішли з братом - він диякон в церкві, бо ще перед початком повномасштабного вторгнення домовилися, що як розпочнеться війна – ми підемо. 

Взяв участь у боях,  зрозумів, що я можу бути корисним, відвідував всі можливі навчання, але після повернення, тут почали займатися більше службою, а не війною. Тож у серпні 2022 року я ухвалив рішення, що переведуся, тоді це було ССО «Азов Київ», і у вересні подав заявку, пройшов  співбесіду, і лише в березні 2023 мене перевели. То був дуже довгий процес. 

«Я ніде в Біблії не знайшов про заборону брати до рук зброю», - баптист з Волині служить у штурмовій бригаді

Ще після того, як ми повернулися з Київщини, я розумів, що рано чи пізно нас відправлять знову, тож я хотів бути в оточенні навчених, підготовлених людей. В нашій бригаді всі командири пройшли шлях від звичайного піхотинця до офіцера на війні, з бойовим досвідом, і вони знають, що таке війна не з книжок чи з якоїсь військової кафедри. Вони виросли до офіцерів на полі бою. І це зовсім інше відчуття - бути з професійними навченими людьми, які знають, що робити у тих чи інших ситуаціях. А я звик сам вибирати щось у своєму житті, а не коритися обставинам, тому й вирішив клопотати про переведення. І це дещо полегшує службу.

Бо коли ти до війни ставишся «я вибираю і вирішую, що я буду робити, де я буду робити», тоді ти ставишся до цього як до роботи, намагаєшся бути ефективним, а не просто «мені сказали, мене відправили, а я не хотів». Страшно всім, але особисто мені перестає бути страшно після того, як я зістрибую із БМП. Ти знаєш, яка в тебе задача, які наслідки виконання або невиконання цього завдання: тебе просто або вб'ють, або ви все зробите добре.І тоді мотивація зашкалює, всі все роблять добре, якщо ці люди знають, що робити.

«Я ніде в Біблії не знайшов про заборону брати до рук зброю», - баптист з Волині служить у штурмовій бригаді

- Ти ходиш до церкви євангельських християн-баптистів і вам віра забороняє фактично брати до рук зброю, правильно?

- Ні. Я жодного такого місця в Біблії не знайшов. Жоден з пасторів, з якими я спілкувався, чи служителів церкви мені аргументовано ніколи подібного нічого не казали. Те, що серед баптистів є пацифісти, це факт. І я поважаю цих людей, коли йдеться саме про пацифістів - коли людина через свої переконання за будь-яких обставин проти застосування сили в розв'язанні якихось питань. Це варте поваги. Але коли людина просто прикривається своїми релігійними переконаннями чи якоюсь набожністю, щоби уникнути свого обов'язку, ну це вже трошки інакше відношення.

А як перевірити, чи людина пацифіст, чи ні? Можна її вдарити, побачите, чи вона дасть вам здачі, чи ні. Якщо ні, значить дійсно пацифіст.

«Я ніде в Біблії не знайшов про заборону брати до рук зброю», - баптист з Волині служить у штурмовій бригаді

Для мене, християнство – це, перш за все, служіння суспільству. Зараз не середньовіччя, що ми в якомусь монастирі, і у нас окрема якась капсула, де ми живемо, й зовнішній світ не має ніякого значення. Ми тут, ми маємо не просто жити серед цього суспільства, а бути активною його частиною.

Так, нас вчить Біблія, і нам так заповідав жити Ісус Христос. У Матвія написано, що ви світло для світу. Я дослівно, може, не можу зараз прочитати, але далі там йде, що не може сховатися місто, яке стоїть на вершині гори, і світильник, якого запалюють в хаті, ставлять на видному місці, щоб він світив всім в хаті, а не накривають його посудом чи ще щось. Відповідно, ми повинні не те, що бути як і всі рівні «от покличуть, тоді я піду». Ми маємо бути, навпаки, першими серед тих, хто стоїть у боротьби зі злом.

«Я ніде в Біблії не знайшов про заборону брати до рук зброю», - баптист з Волині служить у штурмовій бригаді

(Дослівна цитата: «Ви світло для світу. Не може сховатися місто, що стоїть на верховині гори. І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але на свічник, і світить воно всім у домі. Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі». Вiд Матвiя 5:14-16)

Більш однозначної війни за всю історію (а я люблю історію) не було, я не зустрічав. От є відповідно чисте зло і люди, які захищають себе. Все дуже просто. Тобто немає ніякого там «все не так однозначно», чи альтернативна точка зору. Все дуже просто. Ти захищаєш себе своїх рідних, там де ти народився.А люди нехтують своїм обов'язком, і це дуже низько, як на мене. Це перечить моєму розумінню християнства.

«Я ніде в Біблії не знайшов про заборону брати до рук зброю», - баптист з Волині служить у штурмовій бригаді

- А твоя родина чи брати й сестри по церкві як поставилися до твого вибору?

- Якщо говорити про рідних, то, звісно, переживали, особливо на початках, бо не знали, як все буде відбуватися.Це нормально, це будь-які рідні будуть переживати.

Щодо братів і сестер по церкві чи, в принципі, друзів з оточення… Осуду чи ще чогось такого я ні від кого не зустрів. Може він і був, але мені ніхто не наважився сказати це в очі. Для того, щоб таке сказати – треба сміливість, а у тих людей, які ховаються просто за якимись релігійними переконаннями, від виконання свого обов'язку, сміливість відсутня.

«Я ніде в Біблії не знайшов про заборону брати до рук зброю», - баптист з Волині служить у штурмовій бригаді

Я цікавився, тим, що начебто багато людей з протестантських церков якимись довідками, щоб «відкосити», будемо називати речі своїми іменами. Під час мирного часу так, можна взяти довідку і проходити альтернативну службу на різних більше «цивільних» посадах: на будівництві чи деінде. Але під час воєнного стану - не можна, немає такої можливості. Звісно, ти можеш прийти у ТЦК і сказати: «Я дійсно маю такі переконання, але я не хочу безпосередньо займатися знищенням ворога». Але в армії є безліч посад, які не передбачають собою безпосередньо знищення ворога, де тобі треба брати і стріляти в росіян. чи натискати на гашетку в артилерії, чи ще щось.

Ти можеш бути корисним усе одно, ти можеш бути водієм, ти можеш бути механіком, ти можеш, бути кухарем. Взагалі, реально, щоб ви собі розуміли, 100 людей піхотинців на лінії фронту забезпечує 300-400 людей в тилу, розумієте? Це зв'язок, постачання і тд. Ти можеш бути корисним в армії і, притому всьому, не знищувати ворога безпосередньо Звісно, можуть бути там всякі ситуації, де, наприклад, кухарю доведеться стріляти, якщо, приміром, ви опинились в оточенні. Але ж не завжди.

І я вважаю, це було б чесніше. Навіть з досвіду піхотниця-штурмовика скажу: щоб тобі вдалося побачити росіянина, звести автомат на нього і зробити постріл, це реально свято. Зараз основний засіб ураження – це артилерія. Піднось снаряди, не натискай на кнопку, розкладай гармату - у гарматі розрахунок 6 осіб. Можеш не натискати гашетку, це ж не проблема.

Якщо ми не будемо боротися – сюди прийдуть вороги і всіх уб’ють, все відберуть. Якщо комусь байдуже на країну, то краще тоді вже відмовитися від громадянства. Тоді в тебе не буде жодних обов’язків. Бо користуватися правами, але не виконувати обов’язки -  це якось не по-християнськи.

«Я ніде в Біблії не знайшов про заборону брати до рук зброю», - баптист з Волині служить у штурмовій бригаді

- Багато твоїх друзів чи знайомих з-поміж протестантів зробили такий вибір, як ти?

- Чи багато, я не знаю. Вибірку таку не можу зробити і сказати скільки відсотків. Але такі люди точно є. У мене є старший брат, у мене є друг з іншої церкви, Саша. Знову ж є капелани, я знаю пастора церкви, який є снайпером в 3-й окремій штурмовій бригаді. Є такі люди.

Можливо, їх менше, якщо взяти саме баптистів, і порівняти з атеїстами, православними. Але вони теж йдуть служити й це не одиничні випадки.

У серпні 2022 року на Донеччині загинув диякон нашої церкви Сергій Демчук. Він добровільно пішов на фронт, не користуючись жодними можливостями уникнути мобілізації. Це була надзвичайно світла і добра близька мені людина, і я досі болюче переживаю цю втрату.

«Я ніде в Біблії не знайшов про заборону брати до рук зброю», - баптист з Волині служить у штурмовій бригаді

- Як взагалі ти для себе пояснюєш те, що відбувається сьогодні, коли одні люди прийшли зі зброєю захоплювати чужі території, вбивати, а інші люди мусять захищатися? Це якесь покарання? Випробування?

Це закономірність. Це наслідок наших прийнятих рішень. І ця війна - це наслідок і правильних і неправильних рішень. Наші предки боролися з росіянами дуже давно. Боролися і за Союзу, коли більшість змирилась. Тож незалежна країна, яка бореться зараз проти росіян, є наслідком їхніх рішень боротися. 

Але стан тієї незалежної країни, яка сьогодні бореться проти росіян, в такому стані, як нас застала ця війна, це також наслідок неправильних рішень: продаж зброї, ракет, авіації. Якби ми готувалися, ми б себе показали дуже могутньою з військового боку країною, тож росіяни двічі б подумали, чи варто це робити. Тому я не вбачаю в цьому нічого такого ненормального.

Війна ця не нова, мотиви цієї війни абсолютно не нові, це все уже було. Ці ідеї імперіалізму були у всьому світі.

«Я ніде в Біблії не знайшов про заборону брати до рук зброю», - баптист з Волині служить у штурмовій бригаді

- На твою думку, яка мотивація вчинків росіян? Вони навіть прикриваються релігією

- О, так, якось після одного бою ми оглядали їхні речі й в одного забрали молитовник православного воїна. Дуже «мило» було з його боку з собою взяти це. Так, вони прикриваються цим, і хоч я не сильний в історії православ'я, я не православний, але часом цим цікавлюся,  я вважаю, що вони - єретики й відступники.

Вони  не послухали наказу свого часу Верховного патріарха зі Стамбула, який визнав українську церкву, а їх навпаки відлучив, а вони вирішили, що тепер вони найголовніші.

А те, що вони прикривають це релігійністю… Так, дійсно, є люди в них, які вірять, що це свята війна, що вони «третій Рим», але таких, дякувати Богу, мало. Це дійсно ідейні люди, які готові боротися за це, вбивати за це, і з ними важко воювати. Але таких мало.

Більшість тих, кого зустрічали (це з розмов з полоненими) прийшли сюди через гроші: треба кредит віддати, комусь навчання оплатити. Оце і є їх мотивація, бо вони там отримують зарплати в середньому по 30-40 тисяч рублів, а їм обіцяють 200 тисяч.

«Я ніде в Біблії не знайшов про заборону брати до рук зброю», - баптист з Волині служить у штурмовій бригаді

- Але ж заради цих грошей треба вбивати…

- У них це норма. Ця країна - велика хвора пляма на карті. І це все йде з самого виховання. У них нормально, коли домінує сильніший, коли силою вирішується питання. У них нормально, коли ти хитріший, просто когось вбив і забрав у нього все. У них реально таке мислення: «А чому ні? А натиснути на курок – ну, натисну і  все забудеться».

- Війна – це втрати. Що тобі допомагає ці втрати прийняти, пережити?

- Взагалі, це, звісно, дуже тяжко, коли ти бачиш наших загиблих, і не обов’язково з нашого підрозділу, а просто бійців у пікселі. Але знову ж, це закономірність цієї реальності. Набагато легше миритися зі смертю інших людей, коли ти змирився зі своєї смертю. І коли ти розумієш, що в будь-який момент усе це може скінчитись для будь-кого. Тоді ти просто сприймаєш як даність і стараєшся зробити, щоб ти не був наступний.

Війна руйнує певні поняття норми. Наприклад, для нас у Луцьку побачити тіло, яке лежить на вулиці - це не є нормою. Але на полі бою - інші стандарти. Ти адаптуєшся. Бо коли заїжджаєш у сектор на відпрацювання, у тебе одна норма, а коли повертаєшся в бліндаж - інша реальність та інша норма. Коли приїжджаю додому - мені хочеться в хаті побути, попити кави, коли виїжджаю на позиції - одразу знижуються стандарти комфорту, чи сприйняття реальності. Дуже тяжко зберігати моральні стандарти в тих умовах.

Втрати - це, на жаль наша реальність. Звісно шкода кожного, але ти мусиш робити свою роботу. Більше проблем з осмисленням всього ти маєш, коли повертаєшся сюди, коли переварюєш, прокручуєш усе в голові, коли усвідомлюєш, що ти ж теж міг бути серед тих, хто там поліг. Це тяжко. І такі думки найбільше шкоди приносять. А там ти не думаєш за це. У тебе просто є завдання, яке треба виконати, загинув - ти розраховуєш на того, хто живий, бо ми маємо вижити.

«Я ніде в Біблії не знайшов про заборону брати до рук зброю», - баптист з Волині служить у штурмовій бригаді

- Часто молишся на війні?

- Безпосередньо, на війні, коли ми на завданні я зайнятий, але коли я їду туди в БМП, коли починають в голову лізти різні думки, тоді так, я одразу починаю молитву. І в силу того, як я сприймаю молитву, це мені дає відповіді на всі мої питання і я одразу заспокоююсь.

- А як ти її сприймаєш?

- Те що я молюсь, щоб я і мої побрати ми вижили, це взагалі не гарантія того, що я і мої побрати виживуть, це раз.

Друге, те що я прошу благословення на ту чи іншу операцію, це взагалі не гарантія того, що все буде добре. І все вдасться 

Те, що ми всі дружно молимось за Україну, хочемо, щоб Україна виграла, віримо в це, це взагалі не гарантія того, що ми виграємо.

Навіть у книзі приповістей Соломонових написано, що коня готують до бою, тобто ми все робимо, щоб виграти, але перемога від Господа. 

Приготовлений кінь на день бою, але перемога від Господа! (Приповісті, 21: 31)

Може просто на це (на перемогу в бою – ред.) не бути волі Божої, так, як це було з Ісусом. Я вважаю, що Ісус добре молився. У Гетсиманському саду, перед смертю він молився: «Якщо можна, хай чаша, ця мине мене, але, якщо треба, я вип’ю її  сповна».

«Отче, якщо на те воля Твоя, нехай обмине Мене ця чаша страждань. Але хай збудеться не те, чого Я хочу, а те, чого Ти бажаєш» (Від Луки 22:42).

І що? Бог йому якось полегшив страждання? Ні. Він повністю, як людина, зніс ці всі страждання. Його розп'яли, і це жахлива смерть. Він помер повністю, і тільки після того він воскрес. Йому ніхто не полегшив це, не сказав: «Добре, все окей». Він повністю все зніс, як треба. Він виконав своє призначення, своє служіння.

І я так само своє життя сприймаю: я маю певне призначення на цій землі. Я живий рівно до того моменту, поки я це призначення не виконав. Якщо я його виконав, відповідно, мого сенсу перебування в цій землі немає. Що 80 років, що 100? Це мізер. Я знаю, що я помру, я буду в раю з Богом. І це вічність.Це настільки спрощує все.

А коли ти сприймаєш смерть як кінець, то, звісно, важко йти на війну.

«Я ніде в Біблії не знайшов про заборону брати до рук зброю», - баптист з Волині служить у штурмовій бригаді

І знову повернемось до християн, які бояться йти в армію: а ти дійсно віриш, що ти попадеш в рай? Чи з якої причини ти так сильно чіпляєшся за своє життя? Що тут такого доброго? Сім'я добра? Так, добра, але вона теж не була з тобою вічно. Хата, машина, воно теж не вічне. І якщо так поставити людям питання, то вони не знайдуть відповіді. Бо більшість людей насправді живуть за принципом «бо так треба, бо так інші живуть, бо мене там засміють». А бути чесним самим собою дуже тяжко. От так я це сприймаю.

- Якою ти бачиш перемогу України?

- Було б добре, щоб ми повернули кордони 1991 року, як це всі кажуть, але я не знаю як це зробити от чесно.

Я не знаю цього не через те, що це неможливо, а тому, що я не маю доступу до інформації, яка у нас є: про ресурси, плани й так далі. У мене немає інформації, яка б мені дала якусь аргументовану, змістовну відповідь чи  гарантію, що ми точно виграємо. Бо багато чого не залежить лише від нас, у цю війну втягнути не лише ми, а й інші країни, які нам надають зброю, боєприпаси, медикаменти. 

В ідеалі я бачу перемогу так: ми все відвоювали, і навіть більше – створили буферну зону в Росії, куди заборонено заходити російським військам, так 30 чи 50 кілометрів від кордону. Але як це зробити – я не знаю. Краще в мене спитати як штурмувати 50 метрів посадки, оце я скажу.

- Коли востаннє брав інструмент до рук? 

- Як приїжджав у серпні, тоді навіть відео зняв для побратимів, бо вони не вірили, що я музикант. 

«Я ніде в Біблії не знайшов про заборону брати до рук зброю», - баптист з Волині служить у штурмовій бригаді«Я ніде в Біблії не знайшов про заборону брати до рук зброю», - баптист з Волині служить у штурмовій бригаді«Я ніде в Біблії не знайшов про заборону брати до рук зброю», - баптист з Волині служить у штурмовій бригаді

- Загалом сприйняття музики змінилось?

- Я так глибоко над цим не замислювався, якщо чесно. Та й не створював поки власних композицій, хіба так, в дитинстві для дівчат якісь там пісні. Але серйозних музичних створів для конкретного інструмента – ні. Можливо згодом почну, але цьому треба довго вчитися. А той шлак, який зараз пише багато зірок заради популярності точно не хочеться. Бо написати музику, яка дійсно буде відображати ті емоції, які проживають люди там, це дуже складно. Це треба мати не тільки знання, але й таланти, які я в собі ще не відкрив.

- А що з навчанням?

- Я закінчив навчання, отримав диплом влітку. Мені пішли на зустріч. Деякі предмети ставили автоматом, деякі здавав дистанційно. Так і закінчив бакалавра. 

Була звісно і кумедна ситуація. Це був десь березень 2022 року, росіяни ще під Києвом, і мені дзвонять з академії: «Де ви?» Кажу: «Я під Бородянкою». Мене знов питають «А це ви що, типу, воюєте?» «Ага». «А якщо ми вам зробимо індивідуальний графік занять, ви будете їх відвідувати?» (сміється)

Але потім, в принципі, всі викладачі йшли на зустріч, оцінки багато хто ставив автоматом, так я і завершив навчання.

- Вже після повномасштабного вторгнення і того, як ти став військовослужбовцем, ти одружився. Вирішили не чекати?

- Так, ми одружилися у вересні, рік тому, коли я ще був у ТРО. Ми дуже довго зустрічалися, ще з 15 років. Я зрозумів після того, що побачив, що можна померти і не одружитися і це якось тупо. Після побаченого я просто по-іншому почав ставитись до життя. 

«Я ніде в Біблії не знайшов про заборону брати до рук зброю», - баптист з Волині служить у штурмовій бригаді

Як часто люди думають про смерть? Рідко. А як часто вони думають, що смерть настане не в похилому віці? Майже ніколи.

А як часто люди дають собі відповідь, що твоє життя може закінчитись тут і зараз, і без війни? Теж майже ніколи. Люди помирають щодня і без війни, а живуть так, ніби будуть жити вічно. 

Тому треба розуміти, що це все дуже швидко може закінчитись.І треба цінувати той час, який ти маєш.

- Коли ти повертаєшся в Луцьк, маєш відчуття контрасту?

- Звичайно.

- Немає злості? Що от ви, мовляв, тут такі, всі посміхаєтеся, живете на повну?

- Ми ж не знаємо про наших оточуючих все, які в них обставини. Я ж не можу підійти до будь-якого чоловіка і спитати: «Чому ти не воюєш?». Може у нього багато дітей, може він на ротації, а може у нього інвалідність чи ще щось. 

Тому так огульно судити всіх не можемо. Але для мене люди діляться на категорії не за статусом чи за правом народження, а за тим, як вони живуть, і яку міру відповідальності вони беруть на себе за свої вчинки.

«Я ніде в Біблії не знайшов про заборону брати до рук зброю», - баптист з Волині служить у штурмовій бригаді

- Але дуже багато в соцмережах є дратівливих постів, що одні воюють, інші там посміхаються, живуть, сидять в кав'ярнях, відпочивають...

- Але ми приїжджаємо з бойових і ми посміхаємося, живемо, відпочиваємо в кав'ярнях. Я розумію, що у нас зараз тут є час, зараз там інші хлопці воюють, а я тут їм бургер, п’ю чай чи каву.  Потім поїду я і їх заміню... А що є люди, які тут постійно і не збираються їхати когось міняти… Це вже їхня совість.

Жити це нормально, веселитися і так далі. Головне не забувати. Треба мати повагу і знати, що варто на загал кидати, а що не варто. Якщо тобі вже так хочеться зняти стрес, сходити на танці, то йди, але який сенс того, що ти закидаєш це в свої соцмережі? Коли хтось зараз хвалиться, бо просто хоче похвалитися, мовляв, «от я так живу, подивіться на це», то й отримує здорову реакцію, бо це ненормально вихвалятися таким життям в час війни, коли для когось це реальне горе. Треба просто мати якісь солідарність і совість. Бо майже щодня у Луцьку приїздять авто місії «На щиті».

Часом пізнавально дивитися, як люди по-різному реагують на це авто. Хтось і справді стає на коліна, хтось просто віддає шану, а когось це просто аж «коробить», бо він розуміє, що і проігнорувати це не може, але і якось співпереживати теж не може.

«Я ніде в Біблії не знайшов про заборону брати до рук зброю», - баптист з Волині служить у штурмовій бригаді

***

Випадки відмови брати до рук зброю в світовій історії були неодноразово. Проте навіть це не заважало людям робити свій вклад на війні. Відомою є історія медика армії США часів Другої Світової війни Дезмонда Доса, який відмовляється вбивати людей через релігійні переконання: він був адвентистом сьомого дня, відмовлявся носити зброю і вбивати ворогів, через що був призначений у медкорпус. Але, попри це, за свої заслуги у битві за Лейте під час звільнення Філіппін та битві за Окінаву Дезмонд Дос був нагороджений Бронзовою зіркою та найвищою нагородою США - медаллю Пошани, адже під час битви за Окінаву врятував життя за різними джерелами 50-100 пораненим піхотинцям на вершині схилу Маеда. Ця історія була екранізована: у 2016 році відбулась прем'єра американсько-австралійського фільму «З міркувань совісті», де у центрі сюжету - розповідь про Дезмонда Доса.

Читайте також:

 

Можливо зацікавить

На щиті Луцьк

Два траурні кортежі за три дні: до Луцька «на щиті» повертаються полеглі на війні Герої

Нагорода військовослужбовець

За мужність і успішне виконання бойових завдань: волинянина відзначили трьома почесними нагородами

Виправдали ухилянта

На Волині суд виправдав ухилянта, звернувшись до тлумачного словника

Спогади про Героя

Було гірше, як в пеклі: захисник з Волині до останнього боронив Соледар від окупанта

У день поховання сину виповниться 10 місяців: на Волинь востаннє повернеться молодий розвідник Ілля Пичоха

У день поховання сину виповниться 10 місяців: на Волинь востаннє повернеться молодий розвідник Ілля Пичоха

Похорон військового
фото

Мав можливість не йти на війну, але не зміг залишитися осторонь: на Волині попрощалися із Героєм Богданом Богушем

Тимофій Музичук Мобілізація артистів

«Більш ефективні в тилу, ніж на передовій»: зірковий сопілкар з Волині поділився думками про мобілізацію артистів

Поховання військового

Трагічний початок весни: на Волині попрощалися із Героєм Андрієм Боратинцем

У бою з російськими окупантами загинув лучанин Володимир Мисковець

У бою з російськими окупантами загинув лучанин Володимир Мисковець