«Через побратимів передав, що любить нас»: сповідь дружини загиблого Героя Андрія Прозапаса з Волині

Суспільному жінка розповіла, її коханий загинув 2 серпня 2023 року на Харківщині.

Зі слів Олени Прозапас, уже з квітня 2022 року Андрій воював на сході. Брав участь в обороні Херсонської, Миколаївської, Донецької та Харківської областей. В Донецькій області у 22-му році він отримав поранення під Берестовим, і після нього було тривале лікування. Андрій втратив на руці пальцеві суглоби та реабілітація тривала пів року.

У лютому 2023 чоловікові знову довелося стати в стрій. Відтоді він воював на Харківщині. 5 серпня Олена мала їхати у Харків на зустріч з чоловіком, але 2 серпня під час мінометного обстрілу Андрій отримав важкі осколкові поранення.

«Побратими давали 80 %, що Андрій виживе, він до останнього був при свідомості, до останнього боровся. У нього були дуже були посічені ноги осколками. У побратимів просив мені передати, що він нас з дітьми дуже сильно любить», — розповідає Олена.

Олена сама поїхала у Харків забирати тіло чоловіка. Поки не побачила Андрія загиблим, каже, що не вірила в його смерть і дітям нічого не казала.

«Моя розмова почалася з того, що я сказала, Давид, я зараз скажу тобі те, що мені не хочеться тобі говорити. Він мене випередив і сказав: «Що наш тато помер»? Я тільки кивнула головою. Давид сильно почав плакати та не сказав жодного слова. Дитина просто, моментально на декілька років стала доросліша», — говорить Олена.

Після смерті чоловіка Олена дізналась, що він брав участь у багатьох боях, потрапляв під обстріли фосфорними бомбами, не раз ночував в окопах і з ризиком для життя виходив з нульових позицій. Про все розповіли побратими, а от сам Андрій, каже жінка, оберігав її від таки розмов.

«Мені так хотілося викликати у нього посмішку, хоча б телефоном, бо я бачила, що з кожним місяцем, з кожним тижнем важче і важче було її викликати, тому що те, що бачили його очі було страшним. Я старалася бути для нього отою ниточкою із цивільним життям», — розповідає дружина.

Нині, каже Олена, вчиться жити без Андрія. Самостійно давати собі та дітям раду з простими побутовими речами. А як накриває хвиля смутку, каже жінка, не забороняє собі плакати. І коли діти питають у неї, чому вона плаче, відповідає чесно, що сумує за чоловіком і їхнім батьком. Тоді, говорить Олена, син і донька огортають її міцними обіймами та туга відпускає.

Читайте також:

• Мріяв зупинити ворога подалі від домівки: спогади про Героя Віктора Бурдака з Волині
• Поховали майже через 4 місяці після загибелі – стільки часу тривала експертиза ДНК: спогади про Героя з Волині
• «Я йду, щоб вам було безпечніше»: спогади про загиблого Героя Юрія Касяна