Юрій Касян – Герой, який віддав своє життя за Україну

Юрій Касян із Володимира пройшов нелегкий життєвий шлях – від хлопчика, який залишився без матері, до захисника, що понад два роки боронив Україну на передовій. У свої 29 років він став символом мужності, пожертвувавши власним життям заради безпеки і майбутнього рідної землі.

Спогади про військового опублікувала газета «Слово правди».

Юрій народився 1 квітня 1995 року у Володимир-Волинському, де прожив усе своє життя. Дитинство було непросте. З шести років діти залишились без мами, і вся турбота про них лягла на плечі батька. Йому доводилося багато працювати, щоб забезпечити сім’ю.

«Я йду, щоб вам було безпечніше»: спогади про загиблого Героя Юрія Касяна

У 2002 році хлопчина прийшов навчатись у школу № 2 (тепер ліцей №2). Після закінчення 9-го класу вступив до Нововолинського професійно-технічного училища №11, щоб здобути спеціальність електрогазозварювальника, але не закінчив навчання.

Завжди з нетерпінням Юра чекав канікул, адже знав, що проведе їх у селі Овлочин Турійського району, де проживали дідусь і бабуся. Та й вони на нього дуже чекали, бо знали, що онук допомагатиме їм по господарству. А він не цурався ніякої роботи: пас корови, сапав буряки, копав картоплю, заготовляв сіно для худоби, рубав дрова. З дідом любив рибалити, ходити в ліс по гриби чи чорниці.

«Юра навчався в одному класі із рідною сестрою Наталією, яка на рік молодша за нього. Завжди її захищав, нікому не дозволяв кривдити. Він був жвавим і трохи неслухняним, але нікого не ображав з однокласників. Міг розвеселити весь клас серед уроку. У школі вирізнявся непосидючістю. Якщо не хотів щось робити, то його вже і не примусиш. Любив проводити час у шкільній бібліотеці або в кабінеті трудового навчання з дівчатами, пробувати шити на швейній машинці або вишивати», – пригадує класна керівниця Тамара Ілюк.

Тож, не закінчивши училище, Юра разом із татом працював спочатку на місцевому підприємстві з виготовлення деревного вугілля. Пізніше влаштувався у ПП «Ліски», де виконував різні будівельні роботи. Не лінувався, за що б не брався – все у нього в руках «горіло». Військову службу не проходив, бо мав проблеми із серцем.

У 2013 році парубок одружився, народився син Денис. Та через півтора року подружжя розлучилося. Красуню Машу зустрів у 2017-му, почали зустрічатися, згодом вирішили жити разом. Народилася донечка Ліза, але вони не поспішали офіційно оформляти стосунки.

У перші дні повномаштабного вторгнення країни-агресорки, не маючи військового досвіду, Юрій Касян пішов у військкомат. Тоді йому відмовили, бо не проходив військову службу за станом здоров’я. Через деякий час він знову звернувся з проханням його мобілізувати. 8 квітня 2022 року отримав повістку. «Я йду, щоб вам було безпечніше», – такі були його слова. Через два тижні новобранців скерували на Рівненський полігон на навчання. Ось там Юра вперше до рук взяв зброю. Пройшов загальновійськову підготовку, його зарахували у 36-ту ОБрМП імені контрадмірала Михайла Білинського. Декілька місяців перебував в Одесі, потім – у Миколаєві.

У лютому 2023 році Юрія Касяна перевели у 37-му ОбрМП. Два рази рятував побратимів із палаючої машини, сам отримав опіки на тілі. Під час артобстрілу зазнав осколкового поранення руки, але від госпіталізації відмовився.

«Мені ніколи жодним словом ні на що не скаржився, говорив, що у нього все нормально. Розповідав, що тамтешні грунти не порівняти з нашими – під шаром чорнозему твердезна глина, в яку треба буквально вгризатися кирками та сокирами. А після дощу вона перетворюється на важке місиво, яке нещадно налипає на берці», – пригадує сестра Наталія.

Командування військової частини у березні 2023 року відправило Юрія Касяна на навчання до Польщі. Протягом місяця польські інструктори на полігоні знайомили з основами ведення бою та управлінням новою військовою технікою, вчили долати мінні перешкоди на полі бою і надавати першу медичну допомогу.

«За весь час служби Юра ніколи не жалівся, навіть коли хворів. Я телефоном чула, що хворий, він же запевняв, що все добре, та просив не хвилюватися. Але я ж відчувала, що далеко все не так, як він мені говорить. У жовтні 2023 року приїхав у чергову відпустку. Багато часу проводив з донечкою, провідував рідних, спілкувався з друзями. Коли його проводжали на потяг, у всіх нас і у нього було не те що передчуття, а якась тривога. Хіба ж могли ми тоді подумати, що це була наша остання зустріч», – ділиться спогадами дружина Маша Гловацька.

У березні 2024 року бійця перевели на посаду стрільця другого стрілецького батальйону першої стрілецької роти 59-ої ОМПБр імені Якова Гандзюка.

Понад два з половиною роки Юрій Касян бив ворога на гарячих напрямках. Життя молодого воїна обірвалося 25 травня 2024 року біля селища Невельське Покровського району Донецької області.

«О 9.32 мені подзвонив Юрин командир і повідомив, що брата вже немає у живих. Був сильний артобстріл, і він отримав смертельне поранення. Його тіло побратими змогли забрати лише через добу. Спочатку відвезли у Селидово Покровського району на експертизу, а тоді вже привезли до Володимира», – розповідає сестра Наталія.

У Юрія залишилась дружина, донечка, дідусь і бабуся, сестра.

Поховали 29-ти річного Героя 30 травня з усіма військовими почестями на Алеї Слави, що на Федорівському кладовищі.

Портрет Юрія розміщений на Алеї Слави міста Володимира. У бібліотеці школи, де навчався наш Герой, оформлений альбом і стенд пам’яті.

Юрій став до лав Небесного Війська і вже звідти буде оберігати своїх рідних та кожного з нас.