«Які часи, такі й альбоми»: лідер луцького гурту «Фіолет» розповів про нову платівку

У чому зараз сила «Фіолету», як це — записувати альбом в такі стислі терміни (та ще й під загрозою блекаута), при чому тут Хвильовий і що то за жовта риба — про це пише Суспільне зі слів Сергія Мартинюка в ефірі шоу «Вікенд нової музики» на «Радіо Промінь».

- Сьогодні ми прем’єримо альбом «Сила». Які сили допомогли тобі його створити?

- Чесно кажучи, я навіть не думав, що вдасться в ці часи записати альбом. Але планети, гороскопи, зірки – все лягло так, щоб ця історія склалася. Влітку ми подались оперативно на грант від Українського Культурного Фонду, який роздавав стипендії митцям на реалізації їхніх проєктів. Ми виграли гроші, власне, на запис альбому.

Буквально за два з половиною місяці, навіть менше, ми написали шість нових пісень. Шість вже було. І таким чином, за короткий час за підтримки команди моїх музикантів, за підтримки рідних, за підтримки донечки, яка мене страшенно зараз мотивує, з’явився наш альбом «Сила». Хоча я його розцінюю як збірку.

«Він трохи різножанровий – але які часи, такі й альбоми». 

Це концептуальний альбом?

Певною мірою концептуальний, тому що левова частка пісень присвячена темі війни. Решта все одно інтерпретуються в світлі тих подій, що відбувались. Наприклад, пісня «Близько-далеко». Коли я писав вокал, в мене тільки один образ був. Це історія мого гітариста Сергія. Він півроку не бачив своєї сім’ї. Вони виїхали в Німеччину, він в України лишився. І пісня абсолютно заграла іншими сенсами.

Чи пісня "Вальдшнепи", яка присвячена українській інтелігенції, яку знищили на початку ХХ століття. Вона теж не може зараз не актуально звучати з огляду на всі ті злочини русні, які ми відкриваємо в кожному деокупованому місті. Катівні та інші міста, де страчували українців за їхню українськість.

- На неї тебе надихнув Микола Хвильовий?

- Так, Микола Хвильовий. І образ Василя Стуса. В пісні метафорично я бачу людину, яка сидить в камері концтабору – наприклад, Стус сидів в Пермському краї в 70-х, – і пише лист додому. В другому куплеті там відступ авторський, публіцистичний про зрадників, колаборантів. Бо були ті, хто казали категоричне «н»". Були ті, хто працювали з режимом – десь підігравали, як той же Хвильовий чи Олександр Довженко. І в той же час, в своєму фільмі "Зачарована Десна" він демонстрував українськість, яка й досі є канонічною для українського мистецтва.

Дуже легко судити з позиції часу про цих людей, але коли подумаєш, що б ти сам робив на їхньому місці – все стискається всередині. Страшно стає як мінімум. Ми не уявляємо, що таке жити в справжньому тоталітарному режимі.

На обкладинці альбому «Сила» зображення родини. Але чому вони усі сплять?

Це така колискова картина. Я її випадково влітку побачив в ілюстраторки з Дніпра Лізи Яблонської. Згодом ми з нею зв’язалися і купили цю картину.

Спочатку я думав проілюструвати цією картиною колискову для нашої Єви. Але вийшло так, що коли з’явилася пісня "Сила", яку я власне і присвятив донечці, я зрозумів, що ця картина має бути на обкладинці альбому. Тому що для мене Україна починається з сім’ї. Не скажу, що я супервеликий традиціоналіст чи консерватор, але тим не менш, зараз для мене все, навколо чого обертається країна, починається з захисту сім’ї.

- А ти не запитував у Лізи, що означає жовта риба на картині, що стала обкладинкою?

- Не запитував. Але риба в багатьох міфологіях є символом домашнього достатку, затишку.

- Чим для тебе особлива пісня «Memento mori»?

-У ній чітко просліджується все те, що відбувалося з Україною після 24-го лютого. Величезна кількість українців в перші дні кинули затишні домівки, офіси та пішли захищати Україну.

Пісня писалася за три тижні до 24 лютого. Це було своєрідне передчуття. Для мене це не є містика, звісно. Ми вже в той момент жили в інформаційному полі напруги. Пісня про те, що треба пам’ятати про смерть, але боротися за життя.

Коли ви отримали грант від УКФ, ти на інстаграм-сторінці своїй говорив про те, що у вас є усього два місяці на створення альбому. Це була така спеціальна умова?

Так, були терміни, бо там є звітність. Ми могли погодитися, могли не погоджуватися. Зазвичай ми в такі терміни пишемо одну пісню. Написання, зведення й тестування на фокус-групі. А тут на одну пісню менше двох тижнів треба було виділити. Це для нас був якийсь фантастичний марафон, але ми справилися.

Більшість пісень робив Роман Андрухів, наш гітарист. Він знаходився у Львові, я в Києві. Вокал писали у Києві, гітари у Львові, зводили там же. Робили все на відстані. Я не певен, що ще раз хоча б підписався на цю історію, але як мінімум це було цікаво.

- Нещодавно Верховна Рада затвердила бюджет на наступний рік, і 150 млн гривень буде спрямовано на підтримку мистецько-культурних проектів. Що потрібно зробити артисту, щоб отримати стипендію чи грант?

- Як мінімум раджу молодим артистам підписатися на сторінки УКФ в соцмережах. Вони постійно повідомляють новини з цього приводу. Потрібно бути готовим до того, що треба заповнювати дуже багато документів - і ще більше документів звітності.

Це вимагає і часу, і вмінь. Ми низку років писали заявки і нічого не вигравали. Але останнім часом і з фестивалем «Бандерштат» виграємо, тепер ось з «Фіолетом». Опенейри навряд чи можна буде планувати на наступний рік навіть за самих оптимістичних прогнозів, але якісь інші заходи, думаю, можна.

- Однією з умов отримання стипендії є те, що культурна мистецька діяльність артиста має бути спрямована на меморіалізацію героїчного спротиву українського народу. Чому це так важливо для держави?

- Не скажу, що я це абсолютно поділяю - не люблю ці директиви згори, щоб вплинути на артиста. Артист по-своєму може відчувати те, що відбувається з країною.

Наша пісня «На Чорному морі», яку ми влітку презентували – це для мене той випадок, коли я написав пісню про війну без жодного слова про війну. І вона для мене з усього альбому найпронизливіша. Відчуття тієї втраченості, яку ми отримали після 24 лютого. Русня вкрала в нас весну, літо, осінь. І далі краде. Відчуття першого снігу.

Я народився у грудні, і я люблю перший сніг. Але позавчора я побачив перший сніг, і всередині була тільки прикрість. Бо я розумію, що хлопці-дівчата, що сидять в окопах-бліндажах, ні фіга тому першому снігу не раді. І я не радий. І хтось за це має відповідати.

З одного боку, я розумію, що треба фіксувати в часі все те, що відбувається в різних мистецьких проявах – музиці, кіно, літературі. Але з іншого боку, я б давав трошки свободи митцям. Про війну та її наслідки можна дуже по-різному говорити. Є різні прояви героїзму. Є люди, які попри війну рятують собак, котів. А є люди, які на передовій. Це різні прояви героїзму, і вони можуть по різному в мистецтві відображатися. Хочеться, щоб держава з розумінням ставилася до творчості.

- А як би склалась доля цього альбому, якби не стипендія?

- Ніяк. Ми його не планували. Ми планували зовсім інший альбом, він мав би назву «Доміно», частина пісень, що увійшли в «Силу», мали туди увійти. Частина пісень лишилась лежати в шухляді.

Зовсім інший концепт мав бути. Ми планували залучати багато музикантів. Хоча і тут у нас і бандурист звучить, і Денніс Аду. Але це тільки малесенька частинка від того, що ми планували. Проте я радий, що і ці колаби сталися. Колись у нас був альбом «Пісні любові на полі бою», так от для мене внутрішньо це «Пісні любові на полі бою-2».

- А чим для тебе особлива пісня «Сила»?

Вона про сім’ю. Про людей, які рухають тебе, змушують з радістю повертатися ввечері додому. Не в усіх зараз є дім. Не у всіх є до кого повертатись, бо війна забрала. І це остання з моїх пісень. Я її у серпні написав. Зраночку після безсонної ночі з донечкою Євою. І ця пісня - присвята моїй доньці.

- Звик до життя в режимі віялових та аварійних відключень?

- Технічно ми до цього максимально підготувались, але в останні дні коли світла не було дуже довго, в мене починався головний біль. Я маю десятки способів, як перемкнутися, але чисто по собі фіксую, що з роками відсутність сонця і ще ця пітьма у квартирах робить тебе вразливішим.

Але в мене, напевно, немає жодних нарікань. Бо є повне розуміння того, що відбувається – наслідки, зв’язки. Я розумію, що краще так, ніж з руснею. Ми переживемо цей період, тим паче що ми озброїлися максимально. В нас є газова плиточка, я затарився балонами, зараз нам лампи ще прийдуть. Звісно, іноді бувають складні підйоми на 9 поверх. Я завжди дивлюся на тих, хто на 22-й поверх підіймається з пакетами із супермаркету. Але загалом все добре. Ми граємо в «Монополію» з сім’єю, коли світло виключають. Але маю надію, що найближчим часом все стабілізується.

- Раніше тебе часто можна було побачити на вулиці із візочком, ти гуляв з Євою. Як зараз спускаєтеся з візочком?

З візочком поки що ніяк. Але в нас є щось типу слінгу – ми з дружиною стали його використовувати. Вчора я спостерігав, як Єва вперше побачила сніг. З вікна. Але ми поки не гуляємо. Вчора обіцяли ввімкнути світло о 18-й – ввімкнули о 16-й. В кожному з ліфтів застрягли люди. Аварійні служби не поспішають їхати. Хоча говорять, що за додаткову плату приїдуть швидше – ще є люди, які на цьому хочуть нажитися. Чекаю, коли мені таке скажуть – влаштую їм феєрію по-волинськи.

- Гурт «Фіолет» анонсував тур-презентацію альбому «Сила». Де і як він відбуватиметься?

- Зараз плани — то наше все. На лютий 2023-го ми запланували низку концертів повним складом. Почнемо 2 лютого з Києва. Потім буде ще низка міст – Вінниця, Рівне, Луцьк, Дніпро, Черкаси, Львів. Як не вдасться зіграти повним складом – я заграю акустично. Зараз складно з концертами. В небагатьох містах є зали, де можна продовжувати концерт під час повітряної тривоги. Підписуйтесь на сторінки «Фіолет», там буде з’являтися інформація про майбутні виступи.

- Розкажи про свої майбутні релізи?

- Важко сказати. Швидше за все, у найближчі півроку ми будемо екранізувати ті пісні, які вже випустили. Думаю «Силу» екранізувати найближчим часом. Щороку я взимку видаю якийсь зимовий реліз – але сумніваюсь що вийде цього року.