Йому лише 29, але за плечима дев`ять років служби: історія хіміка-рятувальника з Волині

Історію хіміка-рятувальника розповіли на сторінці головного управління ДСНС України у Волинській області у фейсбуці.

«Ця професія вимагає постійного розвитку і саме це мене мотивує», — додає рятувальник.

Особливою віхою у службі Максима стала поїздка до Чорнобильської зони відчуження у відрядження.

«Я завжди цікавився Чорнобилем і тим, як радіація впливає на людину. Атмосфера там була особлива — ти розумієш, що перебуваєш у самому серці катастрофи світового масштабу. Ми моніторили лісові пожежі, робили заміри радіаційного фону, запускали дрон, щоб оцінити ситуацію з повітря. Це був величезний досвід, випробувати техніку там, де радіація не теорія, а реальність», — розповідає Максим.

За його плечима не один десяток пожеж, але одну з них закарбував у пам`яті найбільше. У лютому 2024 року у Луцькому районі сталася масштабна пожежа на птахокомплексі. Вогонь охопив понад чотири тисячі квадратних метрів складських приміщень, де після обвалу даху було пошкоджено трубопровід. На гасіння залучили пів сотні рятувальників, більше десяти машин і навіть пожежного робота. Найбільшу небезпеку створювали 20 тонн аміаку, що зберігалися на підприємстві. Завдяки злагодженим діям рятувальників з хіміками вдалося швидко ліквідувати і пожежу, і хімічну загрозу, а найважливіше те, що ніхто не постраждав.

Є й інші завдання, про які говорити непросто. Сьогодні хіміків-рятувальників часто залучають до репатріації тіл загиблих воїнів. «Це дуже важка, але потрібна робота. Ми допомагаємо експертам, працюємо в захисних костюмах. Психологічно це складно, але я розумію: цю роботу треба робити, щоб тіла загиблих героїв повернулися додому, а їхні рідні та друзі могли віддати останню шану», — каже фахівець.

Шлях Максима — це історія юнака, який змалку навчився долати труднощі. Він рано залишився без батьків. Це випробування загартувало його характер і навчило особливо цінувати любов і тепло. Усе, чого йому бракувало в дитинстві, тепер віддає дружині та маленькому синові, якому незабаром виповниться чотири роки. У кожній дитячій усмішці, у грі з пазлами, у щирих розповідях про літаки чи про татові великі червоні машини Максим знаходить те, чого йому колись не вистачало. «Моє найбільше хобі, бути татом», — з усмішкою говорить він. Для Максима родина — це сенс життя і джерело його сили. Саме вони є його підтримкою і натхненням, а кожна хвилина, проведена з близькими, — справжній скарб для чоловіка, який щодня стикається з небезпекою, оберігаючи інших.

У Максима є мрія, така проста й водночас неймовірно зворушлива. Після закінчення війни він хоче побачити море і повезти туди свою дружину та сина. На те саме українське море, яке сам ніколи в житті не бачив. І ця мрія для нього — не лише про відпочинок, а про нове, мирне життя.

«Хочу, щоб Назар запам’ятав не вибухи, а шум хвиль. Не війну, а мирну, вільну Україну», — каже рятувальник.

Читайте також: 

• Понад 30 років на службі: полковника ДСНС Віталія Деркача з Волині провели на заслужений відпочинок
• «Допомагати людям - це справжнє покликання»: історія волинянина, який 13 років служить у лавах рятувальної служби
• Вогонь і життя: історія рятівника Олександра Перванчука з Волині