Назавжди 32: командир бойової машини з Волині загинув у бою

Історію мужнього Героя розповіли у Павлівській громаді.

Початок весни 1991-го року прийшов з радісними турботами до подружньої пари Ірини Максимівни та Миколи Осиповича Гимзів. 2-го березня вони почули перші звуки плачу немовляти – гучно забилося серденько їхнього синочка. Згодом малюка охрестили Юрієм.

Будучи першою дитиною в сім’ї, отримував від батьків багато уваги і любові. А коли у родині з’явився другий син – Ярослав, Юра відчув відповідальність та став для брата опорою та підтримкою.

Окрім з власних досліджень та спостережень, допитливий хлопчина здобував знання в Колонській ЗОШ I-III ступеня. За словами педагогів школи, хлопець зарекомендував себе як старанний та дисциплінований учень. Був скромним, тихим, вихованим, добрим, чуйним та дружелюбним. Друзі та однокласники охарактеризували його як стриманого та ввічливого, щирого, вольового, наполегливого, чесного, який завжди готовий прийти на допомогу тим, хто її потребує.

Окрім цього прагнув до самостійності та не боявся брати відповідальність за свої дії, тому по закінченню 9-го класу хлопець вирішив вступити до коледжу. У Володимир – Волинському агротехнічному коледжі (ВВАТК) навчався з 2007року по 2011 рік, де освоював спеціальність «Правознавство». У стінах закладу Юрія пам'ятають як успішного талановитого вихованця, наділеного людяністю, щирою повагою до оточення, надійного друга, патріота України.

Коли вороже військо зазіхнуло на українські землі, хлопець зрозумів, що не зможе з цим примиритись – він взяв зброю у руки та пішов захищати кожного з нас. У 2014 р. Юрій Гимза підписав контракт на строкову службу. Перебував у строю 24 ОМБр з метою захисту територіальної цілісності та суверенітету України. Бойовий шлях Юрія охоплював міста Оріхове та Кремінну на Луганщині, Кіровськ та Красний Лиман на Донеччині. В кінці червня 2014 р. брав участь у визволенні Ямполя, Лисичанська, Сіверська. Далі на Луганщині визволяв такі населені пункти, як Крива Лука, Хрящувате, Дмитрівка.

За свої заслуги був нагороджений Президентом України орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

У 2017 році покинув лави ЗСУ. Проте, коли в Україні розпочалась війна через повномасштабне вторгнення військ рф, Юрій пішов захищати наші домівки за покликом серця. Мав звання старший сержант, командир бойової машини – командир третього механізованого відділення другого механізованого взводу п'ятої механізованої роти другого механізованого батальйону військової частини А1008.

Юрій Миколайович Гимза, перебуваючи в лавах ЗСУ, виконував бойове завдання, в ході якого перебував на бойовому чергуванні в районі населеного пункту Першотравневе, Куп'янського району, Харківської області. На жаль, під час ворожого обстрілу 24 жовтня 2023 року отримав множинні поранення. Він рятував життя кожного українця, проте в боротьбі за своє життя програв у двобої зі страшною смертю…

Він гідно боровся за світле майбутнє наших дітей, за щасливе життя кожного з нас. Завдяки його подвигу ми маємо можливість бачити світанки. Тож пам’ятаймо героїчний вчинок нашого Героя!

Читайте також:

• Мати померла, так і не дочекавшись звістки про зниклого на війні сина: Герой повернувся на рідну Волинь через понад рік після загибелі
• Пішов служити за спокій трьох синів і донечки: на Запоріжжі ворог забрав життя Героя з Волині