Майже 40 днів лікарі боролися за його життя: Герою з Волині навіки 23
10 жовтня 2022 року волинянин Юрій Махнюк, який отримав важке поранення під Соледаром, помер у львівському шпиталі. Після більше місяця боротьби за життя серце 23-річного воїна зупинилося.
Про нього розповіли у сюжеті 12 каналу.
Юрій Махнюк родом з Ковеля. Закінчивши виш, він навчався на військовій кафедрі, мав звання молодшого лейтенанта і необхідні навички. Ще до повномасштабного вторгнення його почали викликати до військкомату.
«Як зараз пам’ятаю, — розповідає мати, — 23 лютого він пройшов військову комісію, а 24-го почалася війна. Юра одразу поїхав воювати».
Три тижні хлопець проходив навчання у Львові, після чого вирушив на схід. Він служив у 93-й окремій механізованій бригаді «Холодний Яр», пройшов Харківський, Донецький і Луганський напрямки. У 22 роки став командиром взводу.
«Я питав: «Синку, чого ти такий зосереджений?» А він відповів: «Тату, що я скажу після війни, якщо запитають, де я був? Не можу сидіти вдома».
30 серпня 2022 року, за день до поранення в Соледарі, Юра подзвонив додому. «Він сказав: «Мамо, включи камеру». Ми говорили, сміялися, він питав, як у нас справи. Видно, щось відчував», — пригадує Руслана Махнюк. Наступного дня в бліндаж, де був Юра, прилетів ворожий снаряд.
«Він побіг до хлопців, аби допомогти… І саме тоді стався другий прильот — просто в те саме місце», — розповідають побратими.
Хлопця тяжко поранило. Спочатку його евакуювали до Бахмута, потім — до Краматорська, далі — в Дніпро, а згодом — до Вінниці. «Ми приїхали його навідати з шоколадкою, — каже мама. — Питаю: “Смачно?” А він тихо шепоче: “Смачно”. І зразу запитує: “А як хлопці?” Навіть там, лежачи після операцій, він думав не про себе, а про побратимів».
Батьки зізнаються: син ніколи не розповідав подробиць війни — не хотів, аби вони переживали. «Ми знали тільки, в якій він бригаді. А про роту, батальйон — нічого. Завжди питав лише: “Як у вас?”»
Згодом Юру перевезли до Львова. «Лікар сказав, що все вирішать два тижні, — згадує батько. — У нього було зараження крові, потім двостороння пневмонія, температура під 40. Медикаменти вже не діяли, його просто обкладали льодом, аби не горів…» Після цього хлопець впав у кому і так з неї й не вийшов. «Я просила лікарів не відключати апаратів, боріться до кінця, — крізь сльози говорить мати. — Але лікарка сказала: «Ми нічого не вимикаємо. Все вирішить він сам».
10 жовтня 2022 року Юри не стало. Біля його фото тепер завжди — улюблені солодощі та нагороди: орден «За мужність» ІІІ ступеня та посмертна відзнака 93-ї бригади. А в коридорі стоять ті самі кросівки, у яких він поїхав на фронт. «Я щоразу, як заходжу додому, бачу їх і здається, що Юра повернувся…» — тихо каже мама.
Руслана Махнюк зберігає кожну річ сина. Його порваний, запилений рюкзак — із камінцями зі сходу — вона хоче передати до Ковельського музею, щоб там залишилася згадка про її Юру. «Щоб усі знали, яких людей забирає ця клята війна», — каже жінка.
Читайте також:
- Загинув під час штурму противника: Герою з Волині навіки 31
- Маленька донечка ніколи більше не побачить тата: молодому волинянину просять присвоїти нагороду
- Збирався зробити пропозицію, але не встиг: Герою з Волині навіки 28
Будь в курсі усіх новин
