Збирався зробити пропозицію, але не встиг: Герою з Волині навіки 28

Про нього розповідає видання «Нова доба».

Із лютого 2024 року Дмитро стояв зі зброєю у руках на передовій. У його серці завжди жила мрія про мир – для своєї землі, своєї родини, для коханої дівчини Олі з Хмельниччини. Їй він збирався зробити пропозицію у свій день народження – 8 жовтня. Але життя, обпалене війною, обірвалося раніше…

«Діма ще маленьким став за господаря. Двоє старших моїх дітей – дівчата, а він третій, хлопець, старався зробити усю чоловічу роботу ще відтоді, коли його батько нас залишив у 2007 році… − із болем розповідає його мама Людмила Ульянівна. − Наймолодшому моєму синові Іванові одинадцять років. Його батько, Олександр Онофрійчук, також військовослужбовець, вже більш як рік тому зник безвісти біля Часового Яру на Донеччині».

Дмитро не мав змоги здобути професійну освіту – працював. Уже з юності був господарем на обійсті, їздив на заробітки на будівництво. Перед повномасштабною війною почав зводити власний дім у рідному селі Колодії. Мріяв про родину, мирне життя. Багато будівельних робіт виконував своїми руками. Допомагав і односельцям, не відмовляв нікому. Коли отримав повістку – пішов на війну, як справжній чоловік.

«Більше половини його участі в бойових діях було на Курщині. Він вивчився в навчальних центрах Рівненщини і Чернігівщини на кулеметника, служив у 33-ому штурмовому батальйоні, згодом реорганізованому у полк, − розповідає мама воїна. − Брав участь у боях на Покровському та Лиманському напрямках».

Дмитро був там, де найважче. Там, де повітря змішане з порохом, де кожен день – на межі життя і смерті. Але не скаржився. Тільки зрідка говорив рідним про пережите, про втрати, про біль, який ніс у собі.

19 липня серце Дмитра зупинилося під час проходження військово-лікарської експертизи. Ця новина стала страшним ударом для його матері, сестер Ольги та Ірини, брата Івана, вісьмох племінників, рідних, побратимів і всього села.

Велелюдно прощалися в Колодіях із молодим Героєм, із усіма військовими почестями проводячи його до місця вічного спочинку.

Дмитро залишив собі славу і слід на цій землі – в пам’яті людей, у стінах дому, який він будував, у серці мами та родини, у спогадах коханої, яка продовжує берегти в душі його обіцянки.

Читайте також:

• Двічі ставав на захист України: воїну, який жив на Волині, просять посмертно присвоїти нагороду
• «Передчував страшне»: загиблий воїн з Волині у останніх розмовах просив рідних молитися, аби Бог вберіг
• Під час бойових дій неодноразово отримав поранення та контузії: історія Героя з Волині