Під час бойових дій неодноразово отримав поранення та контузії: історія Героя з Волині

Історію Героя розповіли на сайті Код пам'яті Горохівської міської ради.

Прищук Павло народився  в місті Горохові 5 вересня 1999 року. У 2005році перший раз переступив поріг навчально-виховного комплексу «загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня-гімназія» міста Горохова. Одинадцятий клас закінчив  у 2017 році. У школі Павло найбільше захоплювався спортом: футболом і гандболом. Неодноразово брав участь у спортивних змаганнях, захищаючи честь рідної школи. За успіхи та перемоги отримав у нагороду багато грамот та медалей.

Мама Павла, Кравчук Наталія Віталіївна, народилася в Горохові й навчалася у тій самій школі, що й син. Після її закінчення  вступила до Луцького ПТУ-10, а потім почалося самостійне доросле життя. Саме від матері Павло успадкував доброту та людяність, наполегливість у справах, чуйність і вміння товаришувати. Тата Павлу замінив вітчим Кравчук Віталій Олександрович, родом із села Рачин. Із 2006 року цей чоловік узяв на себе відповідальність за виховання хлопця. Навчав його бути справедливим, чесним і відповідальним, працьовитим, любити своїх батьків, шанувати рідну мову та неньку-Україну.

29 листопада 2019 року Прищук Павло був призваний на строкову військову службу, яку проходив у м. Миколаєві. Із  2020 року перейшов на контрактну службу і розпочав навчання в Грузії у морській піхоті. Після завершення навчання проходив службу в Одесі, де й познайомився із гарною дівчиною Юлею. Молоді люди налагоджували сімейне життя, будували плани, мріяли про майбутнє, ростили синочка Тимура.

Із початком повномасштабного вторгнення ворога на рідну землю Прищук Павло підписав контракт і зі зброєю в руках пішов захищати рідну землю, свою родину, усіх нас у званні молодшого сержанта. Воював чесно та віддано, був командиром гранатометного відділення взводу вогневої підтримки десантно-штурмової роти військової частини А 2613. Бійці по службі поважали його  за чесність, відданість, безстрашність.

Під час бойових дій неодноразово отримав поранення та контузії. Кілька разів приїздив у відпустку додому. Павло розповідав рідним про підступність ворога, про його ненависть до всього українського, про ворожу жорстокість. Він завжди заспокоював рідних, що все буде добре, вірив у нашу Перемогу, ніколи не виявляв слабкості. Павло, як і всі наші герої, був відважним та мужнім воїном.

Загинув Прищук Павло Анатолійович  під час виконання бойового завдання в населеному пункті Старомайорськ Донецької області, отримавши важке поранення, несумісне із життям. 

Про Прищука Павла згадує класний керівник Янюк Лариса Богданівна

- Прищук Павло навчався в нашому класі  протягом двох років: у 10 та 11 класі. Пам’ятаю його завжди усміхненим, веселим, доброзичливим, товариським. Він дуже любив спорт та завжди брав участь у спортивних змаганнях.

Надзвичайно радів перемогам класу. А коли після закінчення школи  бачилися в місті, то цікавився справами  та життям учителів та однокласників, щиро ділився власними успіхами та змінами в житті. Таким світлим, щирим, усміхненим  він запам’ятався мені! Невимовно прикро, що війна забирає життя тих, хто ще недавно сидів за шкільною партою, весело ганяв у м’яча, жартував на перервах, був надійним товаришем та щирою й відкритою людиною… Кажуть: герої не вмирають – вони навічно залишаються в серцях та спогадах рідних та близьких людей. Тому світла пам’ять про нашого Павла назавжди буде з нами.

Спогади вчителя Бояркевич Алли Василівни

- Так склалося, що родину Павла Прищукая знаю давно: була класним керівником у його сестрички Анастасії. А ще була класним керівником у паралельному класі, де навчався  хлопець. Діти обох класів були надзвичайно дружніми, завжди підтримували одне одного й ніколи не конфліктували.

Павло вирізнявся відкритістю, теплим ставленням до друзів. Він був щирим, справедливим, легко знаходив спільну мову з усіма, завжди готовий допомогти.

Особливо любив спорт,  брав участь у різноманітних спортивних змаганнях  і часто повертався із перемогами. Коли побачила фото Павла в соцмережах із чорною стрічкою, не могла повірити, що це саме наш Паша. А потім почали дзвонити наші діти-випускники, стривожено перепитувати, надіючись, що ця страшна новина не про нього. Дуже боляче, коли йдуть у засвіти такі молоді люди, яким би ще жити, радіти, бачити, як ростуть їхні діти, мріяти, планувати щасливе майбутнє. Але  на нашу землю прийшов ворог, і Павло, як справжній чоловік, став на захист своєї землі, родини, нас із вами. Низький уклін Герою, низький уклін його рідним. Герої залишаються в наших серцях.

Матеріали підготували Бояркевич А.В. та Янюк Л.Б., класні керівники 11-А та 11- Б класів

Читайте також:

• Поліг від кулі снайпера: історія Героя з Волині, який повернувся додому майже через три роки після загибелі
• Після реабілітації повернувся на фронт: воїну, що проживав у Луцьку, просять посмертно присвоїти нагороду
• Вистояв у пеклі війни, але смерть наздогнала вдома: Герою з Волині навіки 44