З пораненням та сильною контузією виніс із поля бою свого побратима: Герою з Волині навіки 29

Спогадами про Героя поділилось видання «Нова доба».

Адріан рано залишився без батьківської опори. Його мати Алла Іванівна померла від онкологічного захворювання у 30-річному віці. Тоді її четверо дітей – сини Сергій, Владислав, Адріан та донька Іванна – фактично залишилися сиротами, бо на рідного батька надії не було.

Опіку над ними взяла одна із сестер матері – Ніна Іванівна, яка виховувала дітей у селі Криничне, проживаючи у батьківському будинку. Разом із власними дітьми та ще двома сиротами в її родині зростало восьмеро дітей.

«Я перед сестрою поклялася, що виховаю їх. І ніколи не ділила – свої чи не свої. Всі були рідні», – розповідає жінка.

За її словами, Адріан змалку вирізнявся добротою, спокоєм і щирістю: «Він був дуже добрий. Усі діти в нас хороші, але він – особливий».

Навчався Адріан у місцевій школі, змалку захоплювався спортом, особливо футболом. Разом із братами постійно грав на шкільному майданчику. Після школи вступив до Луцького педагогічного коледжу, де вчився на спеціальності з фізичного виховання. Планував продовжити навчання, однак згодом поїхав на заробітки до Польщі. Із початком повномасштабної війни Адріан ухвалив для себе непросте, але свідоме рішення – стати до лав Збройних Сил України. У 2022 році, попри вмовляння рідних, він пішов захищати державу. Служив у складі 68-ї окремої єгерської бригади, воював на Донецькому напрямку. Під час важких боїв отримав поранення в ногу та сильну контузію, однак навіть в такому стані виніс із поля бою свого побратима.

«Він ніс того хлопця сім кілометрів, уже маючи поранену ногу», – згадує Ніна Іванівна.

Після лікування у військових госпіталях та реабілітації, Адріан повернувся до служби. Згодом був визнаний обмежено придатним, служив у підрозділі в м. Самбір на Львівщині. Мав статус учасника бойових дій, був нагороджений медаллю «За поранення».

Попри війну та військові будні, Адріан постійно підтримував зв’язок із родиною.

«Він дзвонив і писав кожного дня. Питав: «Тітко, як у вас справи?». Казав, що у нього все добре, – зі сльозами згадує жінка. Про плани на особисте життя говорив просто: «Війна закінчиться – тоді одружуся».

Серце Захисника зупинилося раптово. Причиною смерті стала гостра серцева недостатність – Адріан ліг спати й більше не прокинувся.

18 грудня Колківська громада зустріла Героя «живим коридором» та провела в останню дорогу. Людей було надзвичайно багато – приїхали рідні з Рівненщини, побратими, знайомі й ті, хто не знав Адріана особисто, але прийшов віддати шану Воїну. Був на похоронах і батько Адріана, який має іншу родину. Але через те, що той ніколи не цікавився ні ним, ні його братами та сестрою, син не зміг його простити і не хотів спілкуватися…

Адріан Крупко прожив недовге, але гідне життя. Він зростав у великій родині, де навчили любити, допомагати й бути відповідальним. І саме ці цінності привели його до почесної місії захищати Україну.

Читайте також:

• Ворожий обстріл обірвав життя Героя: на Волині дружині полеглого захисника вручили державну нагороду
• «Я везучий, я повернуся»: історія 29-річного Героя з Волині
• Загинув у бою на Дніпропетровщині: захиснику з Волині просять присвоїти державну нагороду