«За 3 дні до його загибелі ми поговорили. Але не знав, що та розмова – остання»: Герой з Волині загинув на Харківщині

Ярослав зростав у багатодітній сім’ї. Окрім нього, у батьків було ще троє братів та дві сестри. Тож змалку знав, що таке тяжка сільська праця. Спогади про нього опублікували на сайті «Нове життя» - новини Любешівщини».

На жаль, у Засвіти вже відійшли мама й тато. А дорослі діти порозліталися світом. Славік (як його називали найрідніші) закінчив місцеву школу. Потім навчався у Маневицькому технічному училищі. Коли ж отримав документ про фах, повернувся додому. Відслужив в армії. А після повернення з війська, так і залишився у батьківській хаті. Їздив на сезонні заробітки. Деякий час працював у лісництві. Із ще одним братом разом господарювали на рідному обійсті.

«Вони – трудяги неабиякі. Тримали корівку, коника, свиней. Працювали важко. Але все мали своє, ні в кого не просили», – розповідає про молодших старший брат Сергій Іванович.

У січні нинішнього року Ярослава Рудніка забрали служити. Так наш земляк потрапив у 24-ту окрему механізовану бригаду імені короля Данила. Згадував ази військової справи, котрі опановував під час строкової служби понад двадцять років тому. Навчався новому, бо ж тепер потрібно було виганяти рашистського ворога з українських територій.

Півтора місяця пробув на одному з полігонів. А потім разом із побратимами відправився на Харківщину – у саме пекло війни. «Він старався, коли міг, телефонувати нам. Бо ж знав, що ми хвилюємося за нього. Особливо страшно було, коли не виходив на зв’язок по кілька днів», ― пригадує брат Сергій Іванович. Однак, звісно, всього, що бачив і що насправді переживав на фронті, Ярослав рідним не розповідав. Як і про те, що не раз його життя трималося на одній волосинці. То вже брати й сестри дізнавалися від рідних побратимів їхнього Славіка.

«За три дні до того злощасного 16 липня я ще до нього зателефонував, ми поговорили. Але ж ніхто не знав, що та розмова – остання», – зітхаючи, каже Сергій Руднік.

Надвечір того ж дня до нього завітали представники військкомату та сповістили жахливу звістку: брат загинув смертю хоробрих, обороняючи рідну Україну.

Поховали воїна у рідних Березичах.

Читайте також:

• «Мріяв, що невдовзі візьме на руки онука чи онучку. Але не встиг…»: спогади про загиблого воїна з Волині
• «Його золотим рукам вистачало роботи»: спогади про загиблого Героя з Волині Володимира Будька
• Понад 20 років присвятив педагогічній праці: спогади про Героя з Волині