За три роки на війні мав лише дві відпустки по два тижні: війна забрала життя артилериста з Волині

Спогадами про Героя поділилася газета «Нова доба». 

− Федір хотів одружитися. Йому йшов п’ятдесят другий рік, але він ще в шлюбі не був. Із Людмилою, котра з Володимирця Рівненської області, планував спільне майбутнє… Вони з нею познайомилися вже під час війни, − зі скорботою розповідає дружина його брата Олена Шклярук.

Проживав Федір із батьком, Василем Івановичем, якому вже за вісімдесят років. Мама Галина Михайлівна відійшла у засвіти десятиліття тому. По-сусідству мешкає його брат Іван із сім’єю, також у Заріччі живе і сестра Олександра з чоловіком та дітьми. Ще одна їхня сестра, Леся, 33-річною трагічно загинула під час відпочинку в Криму.

− Він почав збирати документи, аби оформитися по догляду за батьком і повернутися до мирного життя. Але сталося непоправне… − оповідає пані Олена. – Йому дуже не вистачало сільської праці, лісу, де весь час трудився на роботі на заготівлі деревини. Лісівником був і його батько, і брат − мій чоловік Іван. Федір мав трактора, яким собі все орав і людям допомагав. Так й узагалі він такий роботящий і «рукастий» був, що односельцям техніку ремонтував, бензопили, у всьому іншому підсобляв – хто що просив.

Федір Шклярук у свій час вивчився в Колках на водія. Пройшов строкову військову службу на Вінниччині. Водієм він був і на службі в армії.

− Мобілізувавшись, Федір спочатку навчався на Рівненському полігоні, три місяці прослужив на кордоні з білоруссю, а потім визволяв Миколаївщину й Херсонщину та брав участь в боях на Бахмутському, Лиманському напрямках, − розказує його шва́ ґро Віктор Бондар. – З перших днів війни він служив із односельчанином Віталієм Петруком, вчителем, який вже звільнився із ЗСУ. Був і водієм, і на позиціях стояв, де, говорив, вони близько були до «русскіх» − за три-чотири кілометри, аж просто бачили одне одного. Там не вщухали обстріли. Якось із ним і два тижні не було зв’язку.

– Коли спокійніша обстановка випадала, міг, зателефонувавши, щось і розповісти. Як ішли бої – мало говорив, − продовжує Олена Шклярук. − Останнім часом казав, що дуже багато рашистських дронів: зранку вони розвідували обстановку, а після обіду починалися «прильоти»…

…Такий ворожий артилерійський обстріл 16 березня поблизу селища Зарічне Краматорського району Донецької області забрав життя новітнього українського Героя Федора Шклярука… Перекреслив усі його плани, мрії, прагнення…

− Отака доля в нього: прожити в Заріччі на Волині, а загинути біля Зарічного Донецької області, − гірко каже Віктор Бондар.

20 березня 2025 року з Федором Шкляруком велелюдно попрощалися в рідному селі, на колінах зустрівши Героя й із військовими почестями провівши його до місця вічного спочинку після відспівування. Прощаючись із ним, плакали і дорослі, і юні жителі села, яких він ніколи не минав без привітного слова та усмішки. А особливо любив він своїх п’ятьох племінників, для яких виборював майбутнє у мирній рідній країні. Його подвиг та патріотизм назавжди будуть прикладом для них.

Слава хороброму Воїну Федору Шкляруку! Сумуємо з його рідними й близькими і молимося, аби Господь оселив його душу у Царстві Небесному.

Юлія МУЗИКА

Читайте також: 

• Обіцяв мамі познайомити її з коханою, але не встиг: Герой з Волині залишився навіки молодим
• «За свій спокійний характер від побратимів отримав позивний «Тихий». Спогади про загиблого прикордонника з Волині
• Герою назавжди 23: історія уродженця Волині, який зазнав смертельної травми від влучання ворожого ПТРК