Обіцяв мамі познайомити її з коханою, але не встиг: Герой з Волині залишився навіки молодим

Максим Красний народився і виріс у селі Клопочин. Його дитинство було спокійним і звичайним для сільської місцевості — домашнє, щире, наповнене простими радощами. У 1995 році він пішов до школи. Любив читати, особливо літературу, проявляв спостережливість і глибину мислення. Водночас, як і багато хлопців, захоплювався футболом, часто грав з друзями на подвір’ї. Спогади про Героя пише Павлівська громада.

Після закінчення школи вступив до Нововолинського фахового коледжу, де здобув професію кухаря. Практику проходив у Києві, у ресторані. Проте життя у столиці не прижилося — він вирішив повернутися до рідного села. Працював у різних місцях, виїжджав на заробітки, не уникав фізичної роботи, знав ціну праці й грошам.

Коли помер батько, Максим залишився з мамою. Взяв на себе турботу про неї, допомагав у господарстві, був поруч.

У серпні 2022 року Максима мобілізували. Пройшов навчання у Львові, потім підготовку у Великій Британії. Після повернення в Україну воював у найгарячіших точках: Бахмут, Харківщина, Сумщина, Запоріжжя, Краматорськ. Брав участь в обороні та штурмових операціях, виконував завдання у складних умовах. Спав у бліндажах, підвалах, у польових умовах. Війна поступово змінювала його, як і кожного військового, але він залишався вірним своєму обов’язку.

Максим підтримував зв’язок із мамою, дзвонив, коли була можливість, але намагався не ділитися важким — не хотів її турбувати. У 2024 році мав коротку відпустку, приїхав додому. Зайнявся ремонтом хати, планував покращити умови для мами. Казав, що зробить її найкращою в селі. Також згадав, що хоче познайомити маму з коханою.

10 липня 2024 року Максим Красний загинув від ворожої кулі. Це сталося за кілька днів до його свята... 

Максим Красний був нагороджений «Нагрудним знаком» за Слов’янськ, посмертно — орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

А найбільша його нагорода — це пам’ять. Світла, людська, справжня. Про хлопця з тихим поглядом, робочими руками, добрим серцем. Про сина, який не обіцяв багато, але все, що мав — віддав нам. Ми не маємо права забути. Вічна та світла пам’ять Герою — Максиму Красному!

Читайте також:

• Не судилося потанцювати з донькою на випускному: спогади про Героя з Волині Миколу Маркуся
• Плакало небо і вмивались слізьми люди: вчитель з Волині вісім місяців безстрашно воював із ворогом і загинув під час обстрілу
• Пройшов пекло війни, а життя забрала важка хвороба: спогади про кіборга з Волині Василя Шумика