Залишилась вагітна дружина: захиснику з Волині просять посмертно присвоїти державну нагороду

Відповідну петицію на сайті Президента України розмітила Анастасія Устимюк.

Солдат 100 ОМБР Рабий Дмитро Володимирович 22 серпня 1992 р. - житель с. Раків Ліс , Камінь-Каширського району.

У 2011 році вирішив піти служити в 80 -ту десантно-штурмову Галицьку бригаду. Проходив службу до 2012 року в 6 аеромобільно- десантній роті 2 аеромобільно- десантного батальйону військової частини А-0284.

Дмитро хоробро та мужньо боронив цілісність нашої держави ще з 28.02.2022 р. спочатку на білоруському кордоні, а згодом на інших напрямках. До 14.06.2022 був у складі 100 бригади ТРО, 51 батальйону,4 роти ,3 стрілецького взводу на посаді - водія . З 15.06.2022 до 21.03.2023 у складі 100 бригади ТРО 51 батальйону роти вогневої підтримки, зенітно- артирелійського взводу, 2 зенітно-артирелійського відділення, посада -навідник (Прикриття державного кордону).

З 01.04.2023 до 18.05.2024 проходили службу на Лиманському напрямку (Серебрянський ліс ) . Після того у складі 100 ОМБР Окремого зенітно- ракетного взводу,1 зенітно-ракетного відділення були перекинуті на Покровський напрямок, де Дмитро отримав поранення . У травні 2024 року були відправлені на доукомплектування у Львівську область. 25.07.2024 року розпочали виконовувати бойові завдання у н.п Залізне Донецької області на посаді Стрілець-зенітник. Дмитро сумлінно проходив службу до 26.08.2024 року до останнього дня свого життя і загинув під час мінометного обстрілу та отримав поранення несумісні з життям у н.п Залізне Донецької області. У Дмитра лишилась вагітна дружина..

«Це сердечко завзятого воїна, який хотів жити у вільній країні, який поліг за своїх людей, це моє рідне сердечко, котре я зустріла та покохала на все своє життя. Це серце, яке мріяло створити сім’ю та виховувати дочку або сина. Це серце, без якого не можуть жити його мама та батько. Це серце, без якого так тяжко братам… Це серце, яке зараз гниє в тій землі, за яку боровся Дмитро», - згадує дружина захисника Наталія.

Дмитро був відважним та хоробрим воїном та мужньо виконував свій обовʼязок, захищаючи Україну. Завжди був вірним своїм побратимам, з якими бік в бік боровся з окупантами. До останнього залишався, насамперед, людиною та ставав на захист усіх, боровся за справедливість. Він так хотів жити, планув майбутнє, любив свою сімʼю. Навіть на війні був душею компанії, його любили і поважали. Дмитро не давав сумувати хлопцям та впадати у відчай.

Завжди кудись спішив, не можна було зловити на одному місці, так і отримав позивний «Гонщик». Дмитро віддав найцінніше за нас, за мир, за Україну - своє життя.

Підтримати петицію можна за посиланням.

Читайте також:

• Жалкував, що не бачить, як росте донька: льотчик з Луцька ціною життя врятував тисячі українців
• Загинув на Бахмутському напрямку: волинянину просять присвоїти державну нагороду