Залишили на Луганщині три будинки й дві квартири: як родина переселенців облаштувалася на Волині

Як вдалося купити та облаштувати житло у волинському селі — родина розповіла і показала Суспільному.

Катерина Кляченко розповіла, що батька евакуйовували на Волинь майже насильно, після того, як його розбив інсульт. Ще в будинку проживає її мама, два сини — менший Микита і старший Кирило, тітка та племінник Артем, її чоловік, який отримав контузію на фронті.

Катерина Кляченко каже, що її чоловік працює в ДСНС. Майже рік був на передовому фронті в Вовчанську, в Харківській області, потім його направили в Волинську область, далі — в Дніпропетровську. З Дніпропетровська направили в Харківську. Нині чоловік працює рятувальником, їздить на роботу у селище Локачі.

«Вони дуже довго там були, поки не влучило в будівлю ДСНС і в сусідню кімнату. І в них там всіх, можна так сказати, була контузія. Як тільки він приїхав, ми придбали житло. І першою справою — поміняли вікна. Хата була не в дуже файному стані, скрізь тріщини. Ось вона тримається за рахунок цих стяжок. Ми в майбутньому плануємо її утеплити», — розповідає Катерина Кляченко.

Родина обробляє город. Вирощують кабачки, картоплю, морковку, цибулю, огірки, помідори та капусту, укроп, петрушку, кукурудзу. Тримають курей, качок, кроликів, а ще мають песика та двох котів у господарстві.

«В цьому році не урожай був по цибулі і моркві, але намагалися зробити все, що від нас залежить і робимо потихеньку. Маємо свої яйця, маємо овочі», — говорить господиня.

Племінник Артем Остренок каже, що в Привіллі йому подобалось, там мав багато друзів. Перед виїздом 15 днів просидів у підвалі, майже не виходили з нього, бо літали російські літаки, були постійні обстріли.

Як розповідає бабуся Світлана Кляченко, то вони з чоловіком приїхали на Волинь у травні. Їхній син усю зиму робив ремонт у будинку, щоб він був придатний для проживання паралізованого чоловіка.

В хаті є ванна, туалет, кухня, оселя утеплена. Палять грубу дровами та вугіллям.

У будинку — ще триває ремонт, розповідає Катерина Кляченко.

«В нас є сушарка. Мені в цьому році подарував чоловік, діти у нас дуже люблять сушки. Я ось на цьому тижні тільки закінчила сушити. У мене діти за три дні з'їли сушені яблука. Я сушила і черешню, і полуницю. До зими, думала, полежить, але все з'їли...», — говорить господиня.

Як розповідає Катерина Кляченко на Луганщині у них залишились три будинки і дві квартири. Зараз відомо, що воно все розбомблене і розбите. Знають, що у їхньому домі там також немає даху і стіни побиті осколками.

«У тому році дзвонили сусіди нам, казали, що мало того, що заходять в хату, то забирають меблі, то унітази позабирали. І навіть плитку з двору позабирали і повивозили. Просто під'їжджають машинами, заїжджають у любий двір, беруть що їм хочеться, розвертаються і виїжджають», — розповідає Катерина Кляченко. 

Жінка каже, що повертатися на Луганщину не хоче. Там нічого немає: ні ліків, ні медичних закладів, ні води, ні безпеки.

«Там невідомо, ти сьогодні живеш, а завтра серед ночі, що з тобою може трапитись. Бачу по собі і по дітям, що це на їхню психіку це дуже сильно вплинуло. В мене менший син боїться спати з відкритими вікнами. Хоча він був маленький, всього було йому один рік, як ми виїжджали», — каже жінка.

Як говорить Катерина Кляченко, в родині мріють про перемогу, щоб швидше батьки з дітьми нарешті зустрілися за одним столом, обнялися і були щасливі, щоб менше було смертей, щоб швидше війна скінчилась.

Анна Глущук

Читайте також: