Зрадники тікали на човнах: лікарка з Херсона почала нове життя на Волині

Зрадники тікали на човнах: лікарка з Херсона почала нове життя на Волині

Наталія Гладишева - фізична терапевтка з Херсона. Ще 23 лютого жінка не вірила, що у сучасному світі можлива війна. Але вже наступного дня прокинулася від дзвінка родича зі словами: «Росія напала».

Спершу сім'я хотіла перечекати у батьків, але згодом погодилася на пропозицію куми поїхати на Рівненщину. Каже, коли проїжджали Чорнобаївку, вже чули вибухи. За трохи Наталія із сім'єю переїхали на Волинь - до Нововолинська, де стала мешкати сестра жінки із батьками - пише Перший.  

Розмова Віти Сахнік для видання «Перший» за матеріалами Українського кризового медіа-центру про окупацію Херсона, втечу з нього і життя у іншому місті вже на Волині. Її записана напередодні звільнення Херсона і одразу після нього, але до щоденних обстрілів міста.

Про початок вторгнення і втечу з міста

Зрадники тікали на човнах: лікарка з Херсона почала нове життя на Волині

«23 лютого подруга запитала: «А у вас є якісь плани, якщо раптом вторгнення станеться?» Я відповіла, що навіть не думаємо про таке. Вірила, що в сучасному світі це неможливо. А вранці 24-го подзвонив родич: «росія напала». Потім сестра, яка живе ближче до Криму, сказала, що чує вибухи. Розбудили дитину: вона навіть зраділа, що не треба йти на урок сольфеджіо». 

Спочатку сім’я думала перечекати в батьків, що живуть за 25 кілометрів від Херсона, проте згодом вирішила погодитись на пропозицію куми і їхати на Рівненщину. Доньці дозволили взяти з собою цілу валізу м’яких іграшок. 

«На трасах були страшні затори. Між автомобілями - 30-70 сантиметрів і при цьому швидкість понад 100 кілометрів за годину. Як проїжджали біля Чорнобаївки, вже чули вибухи». 

Два місяці на Рівненщині сім’я навіть повністю не розбирала валіз - жила в підвішеному стані. Спершу роботу не шукали: чоловік ходив будувати блокпости, жінка - плести маскувальні сітки. А тоді подумала, що своїм фахом може допомогти більше і влаштувалася у військовий шпиталь. 

«Військові наситили мене енергією. Коли бачиш людей у важкому стані після черепно-мозкових, мінно-вибухових травм, які викладаються на повну, це надихає. У мене година тренування на кожного пацієнта - і кожен використовував її на 100%. Звичайні люди втомлюються, жаліють себе. А військові - дуже круті. Казали: «Ми відновимося і повернемося до своєї місії»

Згодом до Нововолинська приїхали сестра Наталії разом із батьками, почали кликати до себе. 

«Ми подумали, що в містечку може бути краще дитині, бо в селі ми практично весь час сиділи вдома. А тут вона з радістю летить до школи: їй все подобається, має купу друзів, ходить на гуртки. Вона ще й нас підтримує і вірить у краще». 

Зрадники тікали на човнах: лікарка з Херсона почала нове життя на Волині

У Нововолинську жінка в першу чергу вирішила шукати роботу у комунальній міській лікарні, аби знову мати можливість допомагати військовим. 

«З місцевими колегами ми стали дійсно командою. Разом шукаємо і проходимо онлайн-навчання, дискутуємо щодо пацієнтів. Для мене тут новий досвід - робота з дітьми. Вони в місті впізнають, підходять обійматися». 

Терор в окупації 

Зрадники тікали на човнах: лікарка з Херсона почала нове життя на Волині

Родичі Наталії з початком вторгнення зібралися у селі Микільське, що за 25 кілометрів від Херсона. Там люди створювали групи у Вайбері для гуртування та спротиву. Водночас поступово проявляли себе колаборанти. 

«Вони почали підіймати пір’я і казати, що росія тут назавжди. Як би не було соромно, але саме в цьому селі школа пішла на співпрацю з окупантами. Вчителі переконували, що діти мають продовжувати навчання. Багато людей захотіли там працювати, розраховуючи отримувати й українську, й російську зарплати. 

Однокласники доньки вчилися онлайн в українській школі. Їхні батьки дуже боялися, що про це дізнаються окупанти, які проводили рейди. Вчителі, які погодилися на співпрацю, дзвонили, закликали ходити в школу: мовляв, програма схожа. Але більшість відмовилися: чимало людей виїхали за кордон». 

Жінка була вражена тим, як сміливо херсонці виходили на протести з голими руками проти танків. 

«Колега знімав один із таких протестів з вікна, виклав в інтернет, а буквально за кілька годин прийшли 20 озброєних чоловіків. Його катували. Повернули через три тижні всього в синцях і сказали: «Щоб ми тебе більше в цій області не бачили»

Всередині літа директорці лікарні запропонували підписати договір з окупантами. Вона відмовилась, тому на це місце призначили нову людину. Багато персоналу виїхало. Тож планове лікування не проводилося. Натомість допомагали пацієнтам з інсультами, інфарктами і травмами. 

«Пощастило, що мою лікарню не сильно чіпали і поранених росіян туди не привозили. Бо, наприклад, у дитячій вони з перших тижнів ходили фотографували всю техніку. Напевно, щоб у подальшому вивезти. Керівництво одразу змінили». 

Люди в окупації боялися виходити на вулицю, як тільки стемніє. Російські ж військові влаштовували бенкети в сільському кафе. 

«Було таке, що напилися і на вулиці автомати позабували. Наступного дня похопилися». 

У більшості магазинів на окупованій Херсонщині можна було розрахуватися гривнею (з вересня в обласному центрі почали також приймати рублі), проте ціни виросли у кілька разів. Наприклад, ковбаси і сосиски коштували 500-600 гривень за кілограм. А от овочі місцеві фермери, навпаки, часто за безцінь здавали. В аптеках бракувало необхідних ліків. 

Розмовляти телефоном стало небезпечно - вони прослуховувалися. За тими, хто говорив «забагато», приходили. 

«Батьки до останнього не хотіли виїжджати, аж поки місцевий колаборант не заявив, що мій тато каже всім танки зупиняти, «коктейлі Молотова» робити. За ним прийшли людей 30 з автоматами. Витягли з хати, били, зв’язали скотчем, стріляли біля вух і казали, що вб’ють, якщо він не покаже, де зберігає коктейлі. Через плач і крики моєї матері його все ж відпустили. Але батьки розуміли: вдруге точно прийдуть, і тоді навряд чи обійдеться»

Попри те, що на російських блокпостах людей роздягали, перевіряли документи, автомобіль, телефони (завбачливо треба було все видалити), пройти їх вдалося всього за кілька годин. 

«Бувало по-різному. Часом зовсім не випускали, бо їхала російська військова техніка: щоб ніхто не міг диверсії вчинити. Інколи окупанти просили цукерки, цигарки, алкоголь, гроші - брали навіть гривні». 

«Як тільки виїхали, я переживала за кавоварку, посудомийку, пралку. А потім з’явилися інші цінності: аби стіни лишилися. Ще під час окупації говорили з чоловіком, якщо їм унітаз треба, хай це буде нашою жертвою».

Звільнення Херсона

Зрадники тікали на човнах: лікарка з Херсона почала нове життя на Волині

«Новини про звільнення були неймовірною радістю. Наступного дня ми змогли зв’язатися з рідними. Бабуся плакала. Зараз у них немає світла, води, опалення, але стан людей дуже піднесений. Головне, що вільні. Багато хто боявся заявляти про свою проукраїнську позицію, а зараз їм ніби руки розв’язали». 

Наталія розповідає, багато колаборантів тікали на човнах, хоча лише за кілька днів до цього запевняли, що росія тут назавжди. 

Родичі Наталії, які виїхали на захід України, рвуться додому. Чоловік хоче звільнятися з роботи і рушати, батько - відновлювати водопостачання в Миколаїв. Але їх просять почекати, поки території розмінують. 

«Ми з донькою плануємо зиму перебути в Нововолинську. Тут тепло і хоча б періодично є світло. Але з надією якомога скоріше повернутися. Я про це відразу казала: ми тут не назавжди. Мені дуже подобається місто, але хочу додому, як тільки там стане безпечно. А сюди будемо в гості приїздити: тепер маємо купу добрих знайомих».

Текст - Віта Сахнік

Фото - Людмила Герасимюк

Можливо зацікавить

Надала допомогу тисячам лучанам: померла досвідчена лікарка

Надала допомогу тисячам лучанам: померла досвідчена лікарка

«У мене немає часу на плачі»: лікарка з Волині розповіла про свою службу в армії
історії війни

«У мене немає часу на плачі»: лікарка з Волині розповіла про свою службу в армії

Луцький онколог розповів про симптоми та діагностику раку шлунка

Луцький онколог розповів про симптоми та діагностику раку шлунка

Порятунок з депортації: як волинянка допомогла повернутися в Україну незаконно вивезеному до Росії батьку
відео

Порятунок з депортації: як волинянка допомогла повернутися в Україну незаконно вивезеному до Росії батьку

У Луцьку після важкої хвороби померла сімейна лікарка

У Луцьку після важкої хвороби померла сімейна лікарка

Працює водієм швидкої, а його онук воює біля Бахмута: історія волинянина, який понад 50 років мешкає у Херсоні
історії війни
фото

Працює водієм швидкої, а його онук воює біля Бахмута: історія волинянина, який понад 50 років мешкає у Херсоні

Відійшов у засвіти відомий лікар-невропатолог з Волині

Відійшов у засвіти відомий лікар-невропатолог з Волині

Луцький нарколог розповів, як подолати похмілля та чи дієві народні методи

Луцький нарколог розповів, як подолати похмілля та чи дієві народні методи

«Найважчі пацієнти – з мінно-вибуховими травмами»: лікар-анестезіолог з Волині розповів про роботу в одній із лікарень 
 прифронтового Запоріжжя

«Найважчі пацієнти – з мінно-вибуховими травмами»: лікар-анестезіолог з Волині розповів про роботу в одній із лікарень прифронтового Запоріжжя