46 років на варті життя: історія лікаря-універсала з Волині Василя Жданя

Про лікаря розповіли на фейсбук-сторінці Любомльського ТМО.

Шлях до медицини: з допитливості — в покликання

Бажання стати медиком у Василя Жданя зародилося ще з малого віку — через любов до тварин, спостереження за ними, маленькі дитячі “експерименти”. Уже після восьмого класу, всупереч волі батьків, він самостійно вступив до Ковельського медичного училища. Далі – Чернівецький медичний інститут, лікувальний факультет, де Василя Жданя навіть запрошували до участі в складних хірургічних операціях з пересадки шкіри у опіковому центрі.

Проте хірургія не стала його стежкою. Він обрав інший, не менш складний, але близький йому напрям — неврологію.

Від швидкої до неврології: крізь роки викликів

Після інтернатури з 1988 року Василь Карпович сім років пропрацював лікарем швидкої допомоги. Виснажлива робота у Хмельницькому, постійні виклики, відсутність житла — все це спонукало повернутися до рідного Любомля.

Тут він пройшов шлях від дільничного терапевта до фахового невролога, а починав… навіть із патронажів немовлят у навколишніх селах.

Якщо хтось у лікарні запитає, хто лікарів має найбільш широку спеціалізацію – відповіддю у більшості буде ім’я Василя Карповича. Бо за понад сорокарічний лікарський стаж ким тільки не доводилося працювати, бо у ті роки лікар мусив бути універсалом: працював ендокринологом, наркологом, психіатром, онкологом. Лише, каже, за хірургію та гінекологію не брався. Але постійно навчався, удосконалювався, проходив курси. Уже понад 15 років має вищу категорію з неврології.

46 років у медицині — і не шкодує

З 1979 року і до сьогодні Василь Ждань сумлінно працює на благо пацієнтів. “П’ять тисяч пенсії — за 46 років стажу”, — з іронією констатує він, та водночас зізнається: не у грошах справа, коли ти на своєму місці.

Його досвід охоплює зміну медичних стандартів, реформу системи, перехід до доказової медицини. Він вивчав новітні підходи до лікування інсультів, знає, як у терміновому порядку рятувати життя. І чітко розуміє, що лікар має бути не лише добрим, а й вольовим, наполегливим, іноді навіть - безжальним, вміти приймати рішення миттєво.

Людський вимір професії

Поряд із лікарськими буднями — родина, підтримка дружини, яка стала його опорою в Любомлі, і дві доньки та внуки. Одна з них — також обрала медицину, працює фельдшеркою на швидкій.

“Усе життя – в роботі. Але коли бачиш, що людина після інсульту знову ходить, говорить, повертається до життя — розумієш, що це варто всіх зусиль”, — каже лікар.

Читайте також:

• Нащадок гетьмана, який розгромив московитів під Конотопом, став лікарем «Сталевої Сотки»
• «Хотів жити для донечки, а загинув, рятуючи інших»: історія медика Романа Ткача з Волині
• Головна ознака раку крові: що має насторожити і коли звертатися до лікаря