«Хотів жити для донечки, а загинув, рятуючи інших»: історія медика Романа Ткача з Волині

Його історію розповіли Суспільному до Дня медика мама Наталія та дружина Ірина.

Роман Ткач народився 28 жовтня 1995 року у селі Чемерин Волинської області. Закінчив Луцький базовий медичний коледж за спеціальністю лікувальна справа, після працював анестезіологом у Луцькому військовому госпіталі.

«Він після коледжу бігав на Майдан в Луцьку. Був патріотом, любив свою країну. Навіть як в Києві був майдан, хотів їхати, мені нічого не сказав. У нас тут загинув Іван Тарасюк, а вони були друзі, вдвох мали їхати. Тільки Іванові тоді виповнилося 18, а Ромі ще не було і його не взяли», — пригадує матір воїна Наталія Ткач.

У вересні 2015, в 19 років, Роман Ткач пішов до лав ЗСУ, потрапив у зону АТО, де три роки прослужив бойовим медиком. Після повернення з фронту створив сім'ю, пішов працювати. Як розповіла його дружина Ірина, пропозицію отримала на День незалежності 24 серпня 2018 року. Через рік пара одружилася, а через два у подружжя народилася донька Кіра.

У перший день повномасштабної війни, Роман знову пішов на захист України.

«На той час він вже мав інвалідність, бо вже пройшов АТО. Сказав, що будуть брати усіх. На той момент він мені злукавив, взяв рюкзака, який у нього завжди був напоготові, одягнув форму і пішов. Ввечері сказав, що його вже записали в тероборону Луцька і з того часу воював», — говорить дружина Ірина.

Майже рік воїн був на кордоні з Білоруссю, а потім його перевели в Бахмутський район. Рідним він розповідав: що на передовій збирав останки полеглих у бою побратимів.

«Я, каже, збирав по кістках хлопців, щоб батькам була могилка. Коли загинув хлопчина з Ківерців, вони разом були на позиції, він мені подзвонив, і плакав і казав: «Чого він, а не я?» і мене це дуже лякало, що він готовий був віддати життя за когось, а про себе він не думав», — поділилася думками Наталія Ткач.

З її слів, чоловік ніколи не жалівся, що йому було тяжко, мріяв на 30-річчя зібратися і відсвяткувати свій день народження. Як розповіла дружина, сподівався, що донька також обере фах лікаря, якщо їй це буде до вподоби.

«Він хотів жити, виховувати свою донечку, завжди казав: “Як Кіра виросте буду її возити на дискотеку і забирати”. Але сталося як сталося. Буде п’ять місяців як Рома загинув, але здається, ніби це було кілька днів тому. Важко, Кірі теж дуже важко, щоразу запитує, де тато», — сказала вдова.

25 лютого 2025 року Роман Ткач загинув внаслідок артилерійського обстрілу у селищі Щербинівка Донецької області.

«Два роки до війни мені приснився сон, який мене дуже налякав. Я Рому побачила на небі. Сон був дуже яскравий, він був в усьому білому, а над головою в нього сяяло неземне сонце. Цього я завжди боялася, він мені не давав спокою і коли почалася війна, і коли Рома загинув», — розповіла матір.

Про смерть медика родичі дізналися наступного дня. Наталія Ткач зберегла номер телефону сина й досі передивляється, коли востаннє з ним зідзвонювалася. Його дружина мріє, щоб закінчилася війна, і люди жили в мирній країні, пишалися, що їхні чоловіки — герої.

Читайте також:

• За десять хвилин зібрався і пішов захищати країну: важка хвороба забрала життя 49-річного Героя з Волині Микола Борисюка
• Прощаючись після відпустки з рідними, серцем відчував, що додому живим уже не повернеться: спогади про волинського Героя Володимира Душука
• Кохання на фронті: як війна згуртувала серця двох воїнів Князівської бригади