Від дитячих «війнушок» до справжнього фронту: історія захисника з Волині Максима Круковця

Історію захисника розповідає видання «Нова доба» - новини Любешівщини. 

Після закінчення місцевого ліцею Максим навчався в Любешівському технічному коледжі, де здобув професію тракториста-машиніста. Згодом поїхав на заробітки до Польщі, але в грудні 2021 року повернувся додому. Саме тут його й застало повномасштабне вторгнення росії, яке змінило життєві орієнтири.

20 липня 2023 року він мобілізувався до лав Збройних Сил України. Службу розпочав у 451-му окремому піхотному батальйоні 141-ї окремої піхотної бригади як водій мінометного розрахунку. Базову підготовку проходив на Львівщині, а згодом разом із підрозділом – фахову на Київщині. Після цього пройшов навчання на командира мінометного розрахунку.

– У дитинстві я, як і більшість хлопців, грав у «війнушки»: будували барикади, бліндажі. Тоді то була гра, і я навіть не думав, що колись це стане частиною мого життя насправді, – розповідає військовослужбовець.

У січні 2024-го він вирушив на Запорізький напрямок, де точилися запеклі бої. Упродовж року боронив Україну та був відзначений нагородою командира 451-го окремого піхотного батальйону.

Попри війну, у його житті з’явилося й особисте щастя. З майбутньою дружиною познайомився телефоном: спочатку спілкувалися онлайн, а згодом зустрілися в Луцьку, коли Максим приїжджав на навчання. Пізніше дівчина не побоялася приїхати до нього в Запоріжжя, де він зробив їй пропозицію руки та серця.

– Я ще з першої зустрічі зрозумів, що це моя людина. У липні 2025 року ми одружилися, – каже наш земляк.

Згодом Максим Іванович ніс службу на Донеччині, де перебував майже три місяці. Наприкінці березня 2025 року перевівся до 356-го навчального артилерійського полку. Нині він обіймає посаду командира гармати батареї забезпечення навчального процесу дивізіону.

– Мої обов’язки – це обслуговування техніки та підготовка її до навчань. Від того, наскільки якісно ми зробимо свою роботу, залежить, як навчатимуться інші військові. Тому тут не може бути дрібниць, – розповідає захисник.

Війна, за словами Максима, суттєво змінює людину. Тож, як зізнається, почав більше цінувати життя, час із сім’єю. Якщо є можливість приїхати додому навіть на один день – обов’язково їде. Бо війна дуже швидко змушує дорослішати й переосмислювати багато речей.

Попри молодий вік, люб’язівець користується авторитетом серед побратимів.

– Зі мною служать люди різного віку: найстаршому – 58 років, є й такі, як я, – 23. Але тут неважливо, скільки тобі років – важливо, яка ти людина. Командир має бути прикладом, щоб люди йому довіряли. На війні потрібно стримувати емоції й діяти з холодним розумом, – переконаний воїн.

Максим Круковець пройшов військове навчання у Франції, де підвищував професійний рівень, опановував сучасні методи ведення бою та працював із міжнародними інструкторами.

Нині він продовжує службу та разом із побратимами наближає перемогу. А після війни мріє реалізувати свою давню любов до спорту.

– З дитинства дуже люблю футбол. У майбутньому хотів би відкрити футбольну секцію, щоб діти не лише з нашого села, а й з усієї громади могли займатися спортом і розвиватися, – ділиться волинянин.

Читайте також:

• Планував переїзд до Великої Британії, але повернувся в Україну і став бойовим медиком: історія бійця волинської бригади
• Від дитячої мрії до служби на кордоні: історія кінолога з Волині Ігоря Домальчука
• Останнє бойове завдання будівельника з Волині, який став на захист країни майже у 57 років