Азовців з Волині росіяни засудили на 25 років. Матері благають про допомогу
У серпні минулого року в центрі Луцька відбулася акція з приводу терористичного акту в Оленівці, під час якого росіяни вбили 53 полонених українських бійців. Більшість були воїнами підрозділу «Азов». Рідні полонених оборонців Маріуполя благали не допустити суду над ними та звільнити українських воїнів. Серед них – ковельчанки Тетяна Бакум та Світлана Богдан, матері 24-річних бійців «Азову».
Повномасштабну війну волиняни зустріли в Маріуполі і до останнього тримали оборону міста. Хлопці – друзі з дитинства, а нині незаконно засуджені окупантами українські захисники.
Про біль матерів, які чекають своїх дітей з російського полону розповідають сюжеті 12 Каналу.
«Це просто вже душа кричить наша. Ми стільки часу чекаємо наших синів. Все ж таки думали, що настане і біла полоса. Але ми нічого не можемо зробити», – говорила мама полоненого військового Тетяна Бакум.
З того часу минуло понад півтора року. Матері досі не втрачають віри і чекають своїх синів з полону. Світлана і Тетяна почали дружити після того, як їх об’єднала спільна біда. Три місяці їхні сини перебували в облозі на заводі «Азовсталь».
Тетяна розповідає, що триматися їй допомагає волонтерство та робота, вона – фельдшерка швидкої допомоги. А ще матері роблять все, аби повернути своїх синів додому.
«Ми боремось, все робимо для того, щоб хлопці вийшли з полону. Робимо акції, мітинги, забіги, приймаємо участь скрізь, їздимо в інші міста на акції», – розповідає Тетяна Бакум.
Владислав та Андрій – друзі з дитинства. Разом ходили в школу, технікум, відвідували секцію рукопашного гопака. Разом у геть юному віці пішли служити в «Азов». На момент повномасштабного вторгнення вони були в Маріуполі. Ситуація гіршала з кожним днем, рідшали дзвінки додому.
Тетяна пригадує ті короткі, але такі важливі розмови з сином: «Казав, що все, що було над головою, якийсь дах, вже немає нічого. Вони навіть не знали, чи виживуть. Там вже просто діло йшло на хвилини, не на години, а на хвилини. Тому що в постійному оточенні ворог бомбив Маріуполь, «Азовсталь». Вони були без води, без їжі, без медикаментів, навіть без зброї».
Тетяна каже, що тоді думала лише про одне – аби її син та усі оборонці «Азовсталі» вижили.
«Останній дзвінок від сина був 12 травня. 16-го числа вони вийшли за наказом командирів у полон. За наказом командирів вони зберегли своє життя», – пригадує Тетяна Бакум.
Далі – полон. Лише у серпці цього року матір дізналася, що її син живий та засуджений на 25 років колонії у так званій «ДНР». Крім нього, у російському полоні перебувають ще двоє бійців «Азову» з Ковеля. Сьогодні матері благають, аби їх почули, та просять, аби суспільство пам'ятало і говорило про оборонців Маріуполя.
«Хочеться, щоб дійсно пам'ятали, підтримували, щоб не забували. Ми всі маємо об'єднатися для того, щоб перемогти в цій війні», – наголошує мати полоненого військового Світлана Богдан.
Читайте також:
- Матері двох бійців полку «Азов» з Волині чекають на повернення синів із полону
- «Янголи Маріуполя»: на Волині мами полонених азовців організували фотовиставку
- «Молилися за нього у церкві, а він у той час був смертельно поранений»: історія Героя з Волині
Будь в курсі усіх новин
