Бачив сина лише в перші години після народження: історія молодого Героя з Волині, який загинув у Святвечір

Про нього розповідає газета «Полісся».

28-річний боєць сумлінно виконував завдання з оборони України у складі 51 батальйону 100-ї Обр ТрО на Лиманському напрямку, де героїчно поліг від прямого попадання снаряду противника.

У 2014 році, коли Україна потерпала від збройної агресії Росії, Артем проходив строкову службу в Криму. Тож ще тоді солдату довелося відчути на собі підступність російських загарбників, котрі під виглядом «зелених чоловічків» безцеремонно захопили півострів. Гнів і ненависть до окупанта спонукав патріота до активних дій. Тож і не дивно, що коли путінське військо увійшло в Україну широким фронтом, Артем із кількома односельцями вже наступного дня добровільно доєднався до когорти хоробрих та вірних своїй державі земляків, які мали твердий намір стати на її захист. Володіючи певним військовим досвідом, спочатку у розташуванні сил територіальної оборони боєць прагнув не допустити віроломного прориву ворога на північних рубежах держави, а згодом подався «мінусувати» орків на Схід.

Війна увірвалася в його життя не лише важкою повинністю, потом і брудом, але й коханням. Перед відправкою його підрозділу на Донеччину він освідчився нареченій Катерині, а вже через кілька місяців прийшов у коротеньку відпустку, щоб поєднати долю з коханою в офіційному шлюбі. Дружина була при надії, тож обоє з нетерпінням чекали на народження сина.

«Ми дуже цінували той час, коли були разом, адже це були досить короткі миті зустрічі, — згадує із приємністю побачення із чоловіком Катерина. — Наступного разу після одруження в липні Артем приїхав на народження нашого первістка Матвійка, якого він бачив лише один раз в житті і вже більше ніколи не побачить, не пригорне і не візьме на руки, а дитина сприйматиме образ батька лише з фотографій, — із розпачем в невимовній скорботі мовить молода вдова.

Родина з нетерпінням чекала Артема у відпустку. Ось-ось за лічені дні він мав прийти, — додає згорьована мати Героя Ніна Олександрівна. — Мій син був кремезної статури, немов міцний молодий дубочок, який прагнув жити повноцінним життям, прогнавши ворога з нашої країни. У дитинстві казав «буду як богатир Вірастюк: сильний та непереможний». Не зізнавався, коли саме прийде у відпустку, бо хотів ощасливити нас сюрпризом. Натомість отримали несподівану звістку про його загибель, — не вірячи у свої слова, оплакує мати рідну кровинку.

Артем Зуб став першим у селі серед воїнів ЗСУ, хто прийняв на себе фатальний бій з ворогом. 

Читайте також:

• Стати дідусем так і не судилося: життя Героя з Волині обірвалося під час виконання бойового завдання
• Пішов на пенсію, але повернувся до лав ЗСУ: підполковнику з Волині просять посмертно присвоїти звання Героя України
• Любив усе живе й боровся за життя: історія добровольця з Волині, серце якого раптово зупинилось під Бахмутом