Не маючи військового досвіду, взяв у полон ворога: спогади про Героя з Волині, який понад 2 місяці вважався зниклим безвісти

Спогади про Героя пише газета Полісся.

Він не мав військового досвіду, але вже в перші тижні служби захопив у полон противника. Камінь-каширець Андрій Гунчик був знаний у краї баскетболіст та тенісист, не раз представляв громаду на різних змаганнях. Змінивши спортивну форму на військову, він неодноразово перемагав навіть смерть на передовій, проте у фінальному двобої вона все ж взяла гору. Після понад двох місяців невідомості захисник, нарешті, повернувся додому. На жаль, «на щиті».

Андрій виріс у родині спортсменів: батько — тренер, мама — вчителька фізичної культури. Вони понад сорок років виховували десятки поколінь учнівської молоді. Тож любов до спорту була закладена у сині змалку. Особливо до баскетболу та тенісу. Навіть їздив на всеукраїнські змагання представляти область. Захоплювався і стрітболом. Відзначався гарною фізичною формою, витривалістю та швидкістю. Стрункий, легкий, стрімкий

— Андрій ніби народився для руху, гри і перемог. А ще – з юнацьких літ, як і його мама, колекціонував марки. Яких тільки не мав: і американські, і спортивні, і на художню тематику тощо. Любив ходити на риболовлю та полювання.

У 2001-2004 роках Андрій Гунчик здобув у Камінь-Каширському ВПУ (де якраз і працювали його батьки) професію маляра, муляра, штукатура. Продовжив навчання у 2004-2006 роках в технікумі за спеціальністю «Будівництво та цивільна інженерія». Опанувавши цей фах, хлопець почав їздити на сезонні роботи по будівництвах. Зведені ним будівлі є по всій Україні та за кордоном. І, певно, він би й досі продовжував творити для людей житло та затишок в оселях, якби не російсько-українська війна.

У серпні 2025 року його мобілізували до війська – у 95-ту окрему десантно-штурмову Поліську бригаду. Він став гранатометником 2-го ДШБ. Позивний «Гуня» — скорочено від прізвища.

«За час проходження військової служби зарекомендував себе з позитивного боку. Функціональні обов’язки виконував на високому рівні, користувався авторитетом серед колег і підлеглих. Вирізнявся високою мотивацією до служби та професійного самовдосконалення. Підтримував належний моральний дух у підрозділі, був уважним до потреб і турбот побратимів. Виважено ставився до питань, що виникали, та враховував їх у роботі. На зауваження реагував конструктивно, умів критично оцінювати власні дії. Відзначався витривалістю та здатністю працювати в умовах інтенсивних навантажень», — так відгукується про камінь-каширця керівництво частини.

Його фронтові позиції пролягали переважно Дніпропетровщиною — поблизу Покровського та Вербового, кілька днів ніс службу і на Харківщині. Під час одного з ворожих обстрілів Андрій потрапив під ураження, однак дивом вижив. Попри отриману контузію та погіршення слуху, його врятував якісний шолом. На амуніції залишилася лише пробита діра — німа згадка про той бій. Це була мить, коли життя виграло у смерті.

«Він був врівноваженим, толерантним. Умів вести бесіду з будь-ким. Добре обдумував все перед тим, як виконувати. Одним словом: спершу думав – потім діяв. Можливо якраз ці якості допомогли йому, новачку у військовій справі (бо навіть строкової служби не служив), вже у перші кілька тижнів взяти в полон росіянина. За що його відзначило командування та навіть дало вихідні для відпочинку», — розповідає з гордістю про сина мама Надія Геннадіївна.

Поки Андрій Гунчик обороняв країну, вдома на нього чекали батьки, сестра з сім’єю, дружина та двоє синів. 28 січня цього року рідні востаннє спілкувалися з ним. Після чого він пішов, як виявилось, на останнє своє бойове завдання. 4 лютого в обідню пору підрозділ втратив з їхньою групою зв’язок. А через два місяці, 16 квітня, було встановлено і підтверджено загибель «Гуня», яка сталася у день зникнення біля Вербового Синельниківського району внаслідок скиду з БПЛА противника.

«На місці вирви, що була в ділянці їхніх позицій, повітряна розвідка тіл не виявила. Доступу до місця бою не було. Усі ці тижні я навіть не наважувалася думати про загибель сина. Жила надією: може, їх узяли в полон… Або ж, не маючи змоги вийти з оточення, наші хлопці змогли сховатися — перечекати, вижити. Про його смерть мені сказали лише тоді, коли невістка вже впізнала тіло. Для мене ж він досі живий, енергійний, усміхнений красень. Йому навіки буде 40», — крізь біль розповідає згорьована мама, серце якої кілька років тому перенесло інфаркт.

Андрій Гунчик пішов у вічність молодим, сповненим сил і планів, але назавжди залишився у пам’яті як щирий син, люблячий батько і чоловік, відважний воїн. Його шлях обірвався на війні, але його ім’я житиме — у серцях рідних, у спогадах побратимів, в історії вільної України. Вічна пам’ять Герою.

Іванна ГАЙДУЧИК.

Читайте також:

• Загинув за Україну: батькам полеглого Героя з Волині вручили його посмертну нагороду
• Дуже тішився сином і радів звістці, що найближчим часом стане дідом: спогади про 45-річного Героя з Волині
• «Завдяки вашому сину багато хлопців залишились живими». Спогади про бойового медика волинської бригади