Будучи пораненим, кинувся рятувати побратимів: Зеленський розгляне петицію про присвоєння волинянину державної нагороди

Захисник 1971 року народження проживав у селі Підріччя Камінь-Каширської громади.

Валентин Адамович був старшим механіком водієм 2 самохідного артилерійського взводу 4 самохідної артилерійської батареї 2 самохідного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи.

Як інформує газета «Полісся», у 2015 році Валентина мобілізували до ЗСУ у 17-ту окрему танкову бригаду. Пізніше раз за разом він йшов захищати державу уже за контрактом: у складі то 14-ої ОМБр, то 24-ої бригади. Так на бойових позиціях і застав широкомасштабну війну. Отримав чимало нагород за відвагу та мужність, але ніхто вже не дізнається де, коли, скільки й за що конкретно. Про свій бойовий шлях рідко комусь щось розповідав. У 2022-ому був старшим механіком-водієм САУ у 24-ій ОМБр. Цінувався як спеціаліст вищого рівня, користувався повагою серед військовослужбовців. У лютому-березні настільки безперервно й відчайдушно вів бій, що навіть обморозив ноги на самохідній артустановці.

У запеклих боях із рашистами у середині травня отримав поранення. Попри необхідність реабілітації вирішив у госпіталі не затримуватись, а якомога швидше йти назад на передову на поміч своїм побратимам. За офіційними даними 29 травня поблизу Врубівки, що на Луганщині, його не стало… Внаслідок ворожого артобстрілу отримав чергове поранення, яке виявилось несумісним із життям… Йому було всього 50 років.

«Це був справжній воїн. Недавно, полишаючи госпіталь, заїхав в рідне село. Казав, що нема часу проходити повне відновлення, мусить вирушати на війну, бо там у самому пеклі лишились одні його «діти», треба їх підстрахувати. Так називав своїх ще зовсім молоденьких бойових товаришів. Був впевнений, що пройде з ними війну до переможного пострілу. Тоді ми бачили його востаннє. А через тиждень отримали звістку, що він загинув. Постійно давав нам, матерям, настанову: «Я і такі як я за вас воюватимемо до останнього подиху. А молодим, юнакам треба сім’ї створювати, дітей народжувати»… Досі не вірю, що його уже нема. В уяві він ще прийде до своєї хати, де останніми роками проживав сам, завершить прибудову, викопає омріяний ставочок й дочекається онуків, рибалячи з якими, буде розповідати про свої воєнні подвиги», – говорить про свого відважного кума Раїса Приймак.

Читайте також:

• У російських ЗМІ писали, що вбили найпрофесійнішого солдата: триває збір підписів про присвоєння звання Героя України молодому волинянину
• Старший син у військовому однострої ніс весільний коровай на могилу молодшому: історія Героя з Волині
• Одна за одною біда вдерлася в родину: війна забрала у волинянки племінника й коханого чоловіка 
• Обіцяв повернутися, щоб одружитися, та зустріли «на щиті»: Зеленський розгляне петицію про присвоєння волинянину державної нагороди