Був шахтарем, а став доглядальником тварин: переселенець з Донеччини годує хижаків у Луцькому зоопарку

Зі слів Олександра, з перших днів його рідне місто Мирноград, що розташоване біля Авдіївки, почали обстрілювати російські війська. Його квартиру було частково зруйновано.

У Луцьку мав товариша, з яким служив. Той, каже, запропонував приїхати на Волинь, - пише Суспільне.

«Нас почали бомбити. В мене діти, внуки. І дітей і внуків прийшлось вивозити. Я до цього з тваринами справи ніколи не мав. Взагалі я шахтар. Я 20 років проробив на шахті», — розповів Олександр.

До Луцького зоопарку Олександр привів дітей, на захід, який організували для переселенців. Коли їх забирав, то познайомився із директоркою закладу Людмилою Денисенко.

Від неї дізнався, що у звіринці є вакантні місця. Так, вже півтора року чоловік працює доглядальником у відділі хижих тварин.

У вольєр завжди ходять двоє

Зі слів Олександра, нова професія йому одразу дуже сподобалася. Найбільше — це спілкування з тваринами. Хоча роботи біля них чимало. Щодня треба нарубати для хижаків понад 100 кілограмів м'яса.

А головне: пильнувати, щоб були зачинені замки. За технікою безпеки у вольєр завжди ходить із напарником.

«Завжди один контролює іншого. Процес годування відбувається безконтактно. Коли тигри чи леви знаходяться всередині, то ми виходимо у вольєр на вулицю, кидаємо та м’ясо. Виходимо. Тоді їх випускаємо, вони вискакують, їдять», — говорить доглядальник хижаків.

10-11 кілограмів м'яса на обід

Як розповідає Олександр Воробйов, щодня лише тигри та леви з'їдають по 10-11 кілограмів свіжого м'яса кожен. Їх годують молодою свининою, яловичиною або рибою. Такий раціон чергують і стежать, щоб тварини усе з'їдали.

Розповідає, що апетит хижаків і харчові вподобання залежить від їх настрою.

«Сьогодні ми дали червону рибу, а вони навіть не приторкнулись. Через тиждень даєш червону рибу, приходиш, а лишаються одні кісточки. Видно, які вони вгодовані. В понеділок і четвер ми їм робимо розгрузочні дні», — каже Олександр Воробйов.

Рись любить ласку

Найбільше, зі слів Олександра, він прив'язався до своєї підопічної Мариськи. Це Карпатська рись. До неї Олександр може вільно заходити у вольєр, гладити та комунікувати.

«Найбільше люблю свою Мариську. Це дуже соціальна тварина, їй необхідна ласка. Я приділяю завжди годину-дві для того, щоб поспілкуватися з нею», — каже доглядальник.

Пояснює: гладити себе рись дозволяє через те, що виросла серед людей, крім того, вона звикла до Олександра. Для усіх інших вона залишається небезпечним хижаком.

Як розповіла директорка зоопарку Людмила Денисенко, у їхньому закладі працює чимало переселенців. Для тих, хто пережив вимушений переїзд, тварини стають одним із методів заспокоєння.

«Ця робота, вона надає їм якусь розраду. Звичайно без душі, без любові тут немає що робити. Це і відповідальність: чітко дотримуватися графіка вакцинації й стежити за станом тварини. І бути дизайнером та перукарем. Підстригти, обрізати кігті тварині чи оформити вольєр», — розповіла Людмила Денисенко.

Зі слів директорки зоопарку Людмили Денисенко, у відділі хижих тварин зараз налічується 87 особин. Щоденна потреба в м'ясі закладу — 130-150 кілограмів.

Каже, що точно сказати скільки на це витрачають — не може. Бо із забезпеченням продуктів допомагають фермери та меценати.

Читайте також:

• Виїхав з окупації, аби врятувати сім'ю та захистити Україну: історія воїна з Бердянська, який проходить реабілітацію в Луцьку
• Родина переселенців уже другий рік живе в дитячому садочку на Волині