«Був тим, хто у відносному мирі готувався до великої війни»: спогади про загиблого Героя з Волині

З ковельчанкою Марією Лукашук ми познайомилися на майстер-класі для людей, які втратили рідних на війні. Під час такої арт-терапії художниця Зоряна Рубан-Головчук допомагала матерям, дружинам та коханим полеглих воїнів зобразити фарбами на полотні те, що ятрить душу. Тоді Марія намалювала картину, що разюче відрізнялася від інших. Журналістам ВСН дівчина розповіла свою історію, про мистецтво та війну, небайдужість та патріотизм, про любов та смерть.

Марія втратила коханого Максима Бурду у січні нинішнього року. Душевна біль відтоді не стихла, не зменшилася, а вібрує хвилями й досі.

«Часто перед негативними подіями в мене є передчуття, що щось має статися. У випадку зі смертю Максима я не відчувала, що трапиться щось погане. Я мала стійке переконання, що все буде добре, я була в цьому впевнена».

Історія кохання Марії та Максима почалася з міцної дружби, яка згодом переросла у сильне почуття.

«Спершу на спільному святі я познайомилася з його мамою і вона розповіла йому про мене. Хоча він дуже не любив, коли йому щось нав'язують, але ми почали спілкуватися спочатку декілька років як друзі, а згодом це переросло у романтичні стосунки».

Марія розповіла, що зі шкільних років Максим займав призові місця у спортивних змаганнях, Всеукраїнських турнірах з рукопашу гопак, неодноразово брав участь у літньому військово-патріотичному таборі «Волинська Січ». У п'ятому класі вперше зацікавився фотографією, а вже у дев'ятому -  відфотографував перше весілля.

«Здобув ступінь магістра за спеціальністю «Журналістика» у Національному університеті «Острозька Академія». Свою дипломну роботу присвятив воєнній фотографії, не маючи на той час ще жодного стосунку до військової справи.

Максим був із тих ідейних людей, які настільки твердо вірять у свою країну, що стають її зрілими будівничими, попри молодий вік. Тому після закінчення Острозької академії став співзасновником молодіжного хабу «Ватра — правильний простір», де і до сьогодні діють мовні, книжкові, психологічні клуби, навчання з медицини для дітей та молоді міста Ковеля. Паралельно з громадською діяльністю працював весільним фотографом».

Максим Бурда регулярно працював як фотограф для різноманітних соціальних проєктів. Також був активним учасником Молодіжної ради міста Ковеля.

«Він був тим, хто у відносному мирі готувався до війни. Бо чітко знав, хто ворог. І у 2019 році вступив до тероборони Волинської області. Регулярно виїздив на військові полігони, де навчався правилам ведення бою, тактичній медицині. Постійно допомагав волонтерам як громадянин, активіст і фотограф. Він був упевнений, що війна не обмежиться лише сходом України, а повномасштабне вторгнення - неминуче».

24 лютого, у перший день повномасштабної війни, не задумуючись ні на хвилину, Максим добровільно приєднався до лав Збройних Сил України, хоча військово-лікарська комісія визнала його непридатним до служби.

«Максим хотів приєднатися до лав ЗСУ ще у 2014 році, але був на той момент неповнолітнім, мама зуміла його стримати. А коли вже почалося повномасштабне вторгнення, він сказав про те, що піде захищати країну, щоб ми поважали його вибір.

Коли ми зустрічалися з представниками влади стосовно організації похорону, найперше, що у нас запитали: як він потрапив до ЗСУ з таким діагнозом? Адже Максим був непридатний до служби через хворобу хребта».

За словами Марії, Максим завжди був дуже добрим до інших та самокритичним до себе. Вважав, що він неефективний в тилу, адже весь 2022 рік був у резервах.

«Щомісяця він намагався перевестися до тих військових частин, які воюють на передовій. Пам'ятаю, коли для військовослужбовців були якісь знижки, до прикладу у кав'ярнях, він не сприймав себе повноцінним військовим, бо не був на передовій.

Я казала йому тисячі разів: в перший день ти пішов добровольцем, ти був готовий віддати своє життя, ти знав, що це буде шлях допоки не закінчиться війна. А він відказував: я мушу там бути (в зоні бойових дій, - ред.), бо тут я неефективний».

Спершу Максим і не думав фотографувати на війні, в нього були інші завдання, але потім зрозумів, що не може цього не робити.

«З часом в нього назбиралося багато фото. Пам'ятаю як зараз, була осінь, ми сиділи в машині поблизу кав'ярні, він подивився таким замріяним поглядом і сказав, що обов'язково організує воєнну фотовиставку своїх робіт, коли повернеться з війни».

Так і сталося, проте повернувся додому Максим уже загиблим Героєм. А мрію щодо фото-виставки вже вдев'яте реалізували його мама з коханою Марією.

«Кожну виставку ми готуємо з його мамою вдвох. Нас часто питають, від якого ми фонду, але ми діємо виключно вдвох, власними силами. Найперша виставка воєнних фото Максима відбулася у рідному місті Ковелі, у березні 2023 року. А потім ще у восьми містах України: Луцьку, Києві, Львові, Острозі, Черкасах, Вінниці, Рівному та Калуші.

Виставка має три мети: реалізувати мрію Максима, вшанувати військовослужбовців, які боронили та боронять нашу країну, а також - благодійність».

Частину коштів з продажу фоторобіт Максима рідні передають до благодійного фонду «Янголи Азову». Більше про фотовиставки можна дізнатися за посиланням на сайт «Небесного фотографа». 

На «нулі», куди так наполегливо прагнув потрапити Максим, Герой керував дронами у складі 3-Ї Окремої Штурмової Бригади, був оператором БпЛА. Загинув внаслідок влучання ворожого снаряду у бліндаж у віці 25 років, не доживши до свого Дня народження 4 дні.

«Я постійно живу «хвилями», буває, що здається, ніби стало легше, а потім ти знову ніби на дні. Дуже багато часу займають виставки, багато людей, зокрема іноземців, висловлюють своє захоплення роботами Максима. Це нас з його мамою рятує та тримає на плаву.

Максим - єдина дитина у своєї мами, у неї нікого більше не залишилося, окрім мене».

200 фото Максима кохана Марія передала на постійне зберігання до Центрального державного аудіовізуального та елетронного архіву України. Передані фото будуть використані із культурно-просвітницькою та популяризаційною метою. Зокрема доступ до них матимуть дослідники, які вивчатимуть цей період, режисери, які зможуть включити їх у свої документальні проєкти, а також всі організації, які створюватимуть виставкові композиції, презентації для лекцій або конференцій.

«Особисті речі Максима: шеврони, грамоти тощо були передані Ковельського історичного музею та до Національного музею історії України у Другій світовій війні у Києві. Передані речі будуть використані у майбутній виставках, презентаціях, лекціях та іншій культурно-просвітницький діяльності.

Максим був нагороджений Православною Церквою України медаллю «За жертовність та любов до України», орденом «За мужність» ІІІ ступеня та званням «Почесний громадянин міста Ковеля» міським головою Ігорем Чайкою».

Виставки воєнних фоторобіт Максима Бурди рідні планують провести по всіх містах України. А картина «Біль втрати», намальована Марією на майстер-класі, буде представлена на виставці у лютому нинішнього року, поряд з полотнами інших жінок, які втратили близьких на війні.

«Я з дитинства люблю малювати, використовувати абстрацію як спосіб вивільнити свої емоції та почуття. Моя робота відрізняється від інших... Я зараз на тому етапі, що не можу малювати янголів.

Картина «Біль втрати» відображає те, що я відчуваю щодня, це те, що відбувається в моїй душі. Можу трактувати зображення як різці, які ріжуть душу, або ж ганчірка, яку хочуть викрутити. Художниця побачила тут мак, а це є символ пам'яті. Я не йшла проти своїх відчуттів, відобразила свої справжні емоції».

Читайте також:

• Загинув напередодні дня народження: У Польщі відкрили фотовиставку волинського Героя
• Сподіваюся, на небі зустрінешся з другом: спогади про загиблого командира, волинянина Олександра Філона
• У США хочуть організувати виставку фоторобіт загиблого Героя з Волині