«Дідуся розстріляли впритул, матір поранили, а дитині дали пряник», - волинський сапер

Про роботу саперів у зоні бойових дій розповів сапер, який з 2014 року провів уже п'ять ротацій на деокуповані частини України, начальник групи піротехнічних робіт аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління ДСНС України у Волинській області Віталій Галаша, - пише Еспресо. 

Найстрашніше – історії людей, які слухаєш щодня

Надзвичайник розповідає, що ще в школі хотів бути військовим. Свого часу пішов навчатись у військовий інститут, а після того так склались обставини, що перекваліфікувався в сапера. Зізнається, що й не уявляв, що його робота матиме такі масштаби. 

"Звісно, робота такого типу була завжди, адже ми й досі розміновуємо наслідки не те що Другої, а ще й Першої світової війни. Крім того, є чимало виїздів на знешкодження боєприпасів за заявками від населення, коли люди знаходили застарілі снаряди на городах чи полях", – каже пан Віталій. 

Та зараз робота має трохи інший характер. Адже доводиться працювати ще й безпосередньо з населенням, яке пережило страшні події. Сапер зазначає, що це є чи не найскладнішим моментом у роботі, адже кожну історію пропускає через себе. 

"Наша робота нас не лякає. Найстрашніше – історії людей, які слухаєш щодня. Адже після виконаних завдань дуже багато часу займають розмови з місцевим населенням. Одна справа, коли бачиш по телевізору, і геть інше – слухати наживо. Це все доводиться пропускати через себе. Хоча з часом, звісно, виробляється певний імунітет", – розповідає надзвичайник.

З особливим щемом пан Віталій пригадує маленького хлопчика, який розповідав, як у його будинок прилетіли ворожі снаряди, а опісля російські солдати давали осиротілим малюкам пряники.

"Знаєте, цинізм росіян просто зашкалює. Коли ми працювали після деокупації в Чернігівській області, в селі Ягідне, то там були справді разючі моменти. Сім'я ховалась у підвалі, а російські солдати прийшли туди по них стріляти. Це мені хлопчик 5 років розповідав, який отримав осколкові поранення. Його дідуся розстріляли впритул, матір поранили. А потім тій дитині московити пряник давали. Страшно усвідомити, скільки в дитячому віці вони вже всього натерпілись", – пригадує розміновувач.

Один день війни дорівнює тридцяти дням розмінування  

Рятувальник вважає, що після усього, що зараз відбувається, треба просто переосмислити підхід до служби сапера. 

"Небезпека нашої роботи нівелюється тим, що хлопці є ідейними. Ми не женемося за нагородами чи грішми, всі мають відчуття обов'язку. Розуміємо, що в нашій роботі без нас нікуди, бо найперше треба здійснити розмінування, а тоді вже все решта. Люди не пройдуть у свої домівки, поки не зроблять свою роботу сапери. Тому ми розуміємо, що чим більше попрацюємо ми, тим швидше сюди повернеться життя", – додає він.

Стресостійкість є обов'язковою вимогою для кваліфікованого сапера. Однак інколи її помилково плутають із безстрашністю. 

"Аби бути добрим сапером, треба до всього ставитись спокійно і зберігати холоднокровність. Ще важливо боятись. Коли пропадає страх, то стає все одно, а коли стає все одно, тоді й виникають неприємні ситуації. Зараз наші хлопці всюди: на Півночі, Півдні, не лише на Сході. Хоч зі Сходом ми більше знайомі, адже з 2014 року там були неодноразово ще з часів АТО. Розміновуємо і те, що прилітає, і те, що залишається, тобто підчищаємо геть усе", – розповідає сапер. 

Окрім розмінувань, сапери також постійно присутні при розборі завалів. Тому, коли їхні колеги знаходять вибухонебезпечні предмети, роботи припиняються і до справи беруться майстри-піротехніки. За словами Віталія Галаші, один день війни дорівнює тридцяти дням розмінування.  

P.S. У день виходу статті Віталій Галаша разом з колегами вирушив на Схід у чергову ротацію на розмінування деокупованої території.