Два рідні брати віддали життя за Україну: історія Героїв з Волині

Два рідні брати віддали життя за Україну: історія Героїв з Волині

12 грудня у Камінь-Каширській громаді провели в останню путь полеглого Героя Олександра Ткачика. Життя Героя обірвалося під час виконання бойового завдання із захисту України у Донецькій області 6 грудня.

У хаті Ткачиків було колись багато радості й потіхи, якими б темними не були часи. Та звідкілясь увірвалось горе і почало косити їх рід у потойбіччя, - пише газета Полісся.

Лідія Федорівна ще дівчиною приїхала викладати математику в поліське село аж із Чернігівщини. Одразу прикипіла душею до мальовничого краю, знайшла тут своє кохання, почала плекати сімейне гніздечко. Так і осіла на Камінь-Каширщині по нині. 45 літ вона самовіддано вкладала знання в кожного свого учня, її цінували і поважали як вмілого педагога. Чоловік Володимир Семенович був також поважною персоною на теренах краю, працював рентгенологом у місцевій тублікарні. Та страшна хвороба завчасно забрала його життя, відійшов у засвіти напередодні російсько-української війни.

Подружжя Ткачиків зростило та гідно виховало двох синів. Старший Ярослав закінчив у Кременчуці льотний коледж, де готували кращих в Україні пілотів-вертолітників. Тоді у всіх хотешівців не сходило з уст, що їхній односелець – професійний військовий льотчик! Пишалися ним, звісно, й батьки. Згодом до почуття гордості за нащадка додалися страх і переживання: Ярослав відправився з миротворчою місією у охоплені збройним конфліктом Конго та Ліберію, виконував завдання на гелікоптері. А з 2014-го його покликала в бій вже рідна країна. Декілька років він був учасником бойових дій в АТО, аж поки у 2018 році лічильник його долі не зупинила онкологія. У нього залишилося двоє синів та дружина.

Здавалося б, вже більшого горя й годі чекати Лідії Федорівні: поховала спочатку чоловіка, потім сина… Зостався з нею в чужій її корінню стороні тільки молодший Сашко. Почалася повномасштабна війна. І як не просила свою дитину зостатися з нею, Олександр зробив вибір на користь Батьківщини. Хоча аж з кількох причин мав законне право не йти на фронт. 13 червня 2023-го його мобілізували у ЗСУ. Він був солдатом 42-ої окремої механізованої бригади. Загинув у результаті мінометного обстрілу під час виконання завдання в День Збройних сил України, 6 грудня, у Бахмутському районі. Йому назавжди буде 44.

Два рідні брати віддали життя за Україну: історія Героїв з Волині

«Він був скромний, тихий, спокійний. Його виважений внутрішній стан передавався навіть у рисах обличчя. Сашко дещо старший від мого сина, однак росли разом, практично в одному дворі – лише вузенька стежечка розділяла наші обійстя. Тож змалку був частиною і нашої родини, а згодом ще й моїм учнем. Він завжди був у хорошій фізичній формі, старанним, їздив на змагання. Після школи відучився в Камінь-Каширському училищі й пішов в армію. Після «срочки» три роки ще служив за контрактом у Луцьку. Якби не значне скорочення чисельності війська у той час та не сімейні обставини, ймовірно, він би і далі продовжив кар’єру військовослужбовця. Бо навіть через багато літ, як тільки держава покликала його знову одягнути камуфляж, – не лишився осторонь, одразу став у стрій», – розповідає про свого сусіда та учня вчитель фізкультури Микола Стеренчук.

12 грудня Олександра Ткачика коридором пошани зустріли з передової на Камінь-Каширщині, а наступного дня з усіма почестями Героя провели до місця вічного спочинку. Його весільний коровай, на жаль, розділили на кладовищі. Покинув Сашко неньку саму й полинув у небо до брата і тата. Через усю країну, геть із Чернігівщини, приїхала до Хотешова підтримати одиноке згорьоване материнське серце близька кровинка Лідії Федорівни – рідна сестра Надія. Їй, як нікому, знайомий цей біль. Бо й в самої син-військовослужбовець із травня вважається безвісти зниклим на полі бою.

…Відтепер чекатиме з нетерпінням бабуся за гостинним столом тільки на онуків із Полтавщини (від сина Ярослава), у яких бачитиме продовження своїх синів. Пригорнуть хлопці її в своїх теплих обіймах, наче окутають ангельським крилом, і полікують від самотності зранену душу жінки… Більш ріднішого у неї нікого уже нема.

Іванна ГАЙДУЧИК,село Хотешів.

Читайте також:

Можливо зацікавить

«Вижив на війні, але загинув удома»: спогади про 20-річного Героя Андрія Герасимчука з Волині

«Вижив на війні, але загинув удома»: спогади про 20-річного Героя Андрія Герасимчука з Волині

Загинув майже два роки тому: на Волині прощатимуться з Героєм Валентином Назарчуком

Загинув майже два роки тому: на Волині прощатимуться з Героєм Валентином Назарчуком

Двічі ставав на захист України: Герою з Волині навіки 47

Двічі ставав на захист України: Герою з Волині навіки 47

Пройшов крізь жахіття війни, переніс численні контузії: відійшов у вічність Герой з Волині Степан Смаль

Пройшов крізь жахіття війни, переніс численні контузії: відійшов у вічність Герой з Волині Степан Смаль

Майже два роки вважався зниклим безвісти: на Волині попрощаються з Героєм Віталієм Жуковим

Майже два роки вважався зниклим безвісти: на Волині попрощаються з Героєм Віталієм Жуковим

Троє синів залишились без батька: Герой з Волині Іван Наумук востаннє повернеться додому

Троє синів залишились без батька: Герой з Волині Іван Наумук востаннє повернеться додому

Після довгих місяців невідання «на щиті» на Волинь повертається Герой Михайло Сумар

Після довгих місяців невідання «на щиті» на Волинь повертається Герой Михайло Сумар

«Тата Боженька забрав… Він став Янголом»: історія бійця з Волині Віталія Сорочука
історії війни

«Тата Боженька забрав… Він став Янголом»: історія бійця з Волині Віталія Сорочука

В місті на Волині брат Героя Валерія Грибчука відкрив дошку пам’яті загиблого воїна
фото

В місті на Волині брат Героя Валерія Грибчука відкрив дошку пам’яті загиблого воїна