Хлопець з Волині працює шеф-кухарем у Празі

Родом Сергій із села Хоцунь Любешівської громади, - пише газета Нове життя.

Там пройшли його дитячі роки. Коли ж хлопець ходив до 3 класу, батьки переїхали жити до Любешова. Однак він вирішив продовжувати навчання у рідній сільській школі. Адже, як зазначає, не хотів нових людей та зміни аудиторії. Проживав із бабусею і дідусем, любив смакувати її традиційними смаколиками й просто насолоджуватися поліською красою.

Коли навчався у 9 класі, відчував, що мріє своє професійне життя пов’язати саме з кулінарією. Адже вже тоді мав до цього неабиякий потяг. Щоправда, щоразу, як готував, то дуже хвилювався, щоб не пересолити, не переперчити, не переварити, не перепекти чи ж навпаки.

Після закінчення 9 класів Хоцунської школи хлопець продовжив навчання у Любешівському технікумі на спеціальності «Бджолярство», оскільки на той момент у цьому закладі ще не було набору на професію кухара. «Але склалося так, що якраз тоді вирішили набрати першу експериментальну групу на спеціальність «Кухар-кондитер». Це стало для мене подарунком із неба», – з посмішкою каже наш земляк.

Навчання для нього було неймовірно цікавим та захопливим. За роки не пропустив жодної пари із виробничої практики, на відмінно знав усю теорію і вдома мав власну кулінарну бібліотеку.

Отримавши диплом, Сергій вирішив поїхати до Луцька, аби відшукати роботу за спеціальністю і продовжити навчання на заочній формі.

«Пам’ятаю, поїхав із сестрою до обласного центру. Тоді я ж узагалі не знав міста, мені ще й 18 років не виповнилося. Доки чекав її, натрапив на оголошення про роботу помічника кухаря. Заробітна плата була дуже маленькою, але я вирішив спробувати. У результаті пропрацював у тому закладі шість років», – розповідає Сергій Каращук.

Цей період був особливим у професійному житті чоловіка. Адже, вперше переступивши поріг кухні закладу, наш земляк не мав жодних практичних навичок. Тому пройшов там усі професійні щаблі. За роки роботи отримав неабиякий багаж знань та умінь, відшліфував техніки нарізання, приготування різноманітних страв. «Коли ріжеш цибулю, то не обов’язково на неї дивитися (усміхається, – авт.). Усе вже робиться на інтуїтивному рівні», – зазначає кухар.

Якщо на початках працював у цьому кафе помічником кухаря, то згодом став кухарем холодного цеху, неодноразово керував і гарячим цехом.

 «Ми готували на різні події, у тому числі на весілля на 60-100 осіб. І ніколи не було розчарування в роботі, адже у кухонний процес я завжди занурювався з головою. Хоча, звісно, у колективі бувало по-всякому, й упродовж першого року роботи хотілося звільнитися», – розповідає наш земляк.

Далі ж, поступивши на магістратуру до Полтавського університету, чоловік вирішив відкрити для себе інші заклади харчування. Один сезон працював у ресторані «Лівадія» в Криму, потім влаштував життя у Києві. Так, 2 з половиною роки пропрацював у кафе, котре спеціалізувалося на арабській кухні. Стільки ж трудився в іншому закладі харчування, котре пропонувало відвідувачам бізнес-ланчі.

«Мені подобалося. Кухня на хорошому рівні. Щотижня – нове меню. Але якогось разу  знайома запропонувала роботу в Чехії, і я вирішив спробувати. Роботодавець попросив резюме і, прочитавши моє, зателефонував. Запропонував мені приїхати і спробувати упродовж тижня-два попрацювати та зрозуміти, чи я підходжу їм. Порадившись із рідними, я вирішив усе-таки поїхати», – пригадує чоловік.

Це був ресторан досить високого рівня в чужій країні. Та мовний бар’єр не став на заваді нашому земляку, аби відразу себе зарекомендувати як досвідченого кухаря, справжнього знавця своєї справи. Трудячись на одній кухні виключно із чехами, чоловік поступово вивчав мову, занотовував деякі слова із кулінарії, аби комунікувати з колегами, а згодом і з відвідувачами. Свою роботу завжди виконував якісно та професійно, тож згодом став керувати кухнею холодного процесу.

«Планів покидати місце роботи в цьому ресторані не було, тим паче роботодавець влаштував уже мене туди офіційно. Однак корективи вніс коронавірус. Адже через цю недугу заклад зачинився, і я переїхав до Праги у пошуках роботи», –ділиться Сергій Каращук.

Практично відразу чоловік працевлаштувався у ресторані при готелі. Й у цьому закладі працює більше двох років.

За час проживання у Чехії Сергій уже давно полюбив цю країну, вивчив мову й має своє коло спілкування. Та все ж, маючи нагоду, з радістю їде у рідний Любешів і Хоцунь, де до болю все знайоме. Йому неабияк імпонує робота, адже переконаний, що це справа його життя.

У своїй кар’єрній драбині завдячує Любешівському технікуму, котрий відкрив для нього своєрідний старт у світ кулінарії та першій роботі в Луцьку, де здобув хороший практичний досвід.

Йому смакують різні кухні світу, наприклад, полюбляє готувати для себе мексиканську страву чилі кон карне, придумувати авторські рецепти для ресторану, як-от – ризото з буряка та козячим сиром. Але бабусина печена капуста, сир у маслі та тюфтельки – у фаворитах і досі. Тож Сергій мріє, що незабаром закінчиться російсько-українська війна, наша країна переможе, і він знову могтиме спокійно приїжджати в гості до батьківської хати.

Мирослава Струк

Фото з особистого архіву Сергія Каращука.