22 роки працює у медицині: історія сімейної медсестри з Волині

Її характеризують як доброзичливу, щиру, відповідальну й уважну до кожного пацієнта. Історію волинянки розповіли на сайті Боратин 24.

Відверто кажучи, я не мріяла бути медсестрою, – розповідає Лілія Максимівна Сидорчук, сімейна медсестра, яка працює тут вже 22 роки. – Пам’ятаю, коли ходила в дитсадок, то хотіла в майбутньому працювати вихователем, бо мені дуже подобалася робота з дітьми. Коли пішла у школу, то хотіла стати вчителем. А коли закінчила дев’ятий клас, то вирішила вступати до Луцького медичного коледжу. Думка про те, що я допомагатиму людям, мені сподобалася. А ще було дуже приємно, що мене підтримали батьки. Вони просто неймовірні люди – завжди нас із сестрою підтримують, допомагають мудрими порадами. А ще, і ми це відчуваємо, щиро моляться за нас. 

Навчання у коледжі ця привітна жінка згадує як чудовий, хоча й надзвичайно насичений період. Це був час постійних відкриттів: нові знання, цікаві практики, досвід, що зростав із кожним днем. Особливе місце у спогадах займають мудрі наставники — вони з батьківською турботою ставилися до вихованців, прагнули навчити, підтримати й надихнути на професійний шлях.

Звісно, дисципліна була серйозна, однак загальна аура була теплою, домашньою, – ділиться приємними спогадами вона. – Після закінчення навчання, влаштувалася на роботу сюди. Відверто кажучи, спершу були певні страхи, бо ж, хоч я мала знання, однак не було досвіду і тому багато що лякало. А згодом з’явився досвід і працювати стало значно легше. Також радують тенденції, які спостерігаю за роки роботи. Останнім часом люди почали більш уважніше ставитися до власного здоров’я – стежать за тиском, не нехтують тими “дзвіночками”, які посилає організм, мами вчасно приходять з дітками на вакцинацію. І дуже боляче, коли приїжджаємо на виклик і дізнаємося, що людина буквально кілька хвилин тому померла. В час коронавірусу часто зауважувала, що людям була потрібна в першу чергу психологічна підтримка. Тому підбадьорювала, заспокоювала і всіляко намагалася вселити віру у те, що все буде гаразд. І було дуже приємно бачити, як людина буквально на очах заспокоювалася. Завжди кажу, що люди до медиків просто так не приходять, а коли приходять, то мають отримати і медичну і, при потребі, й психологічну допомогу. 22 роки в медицині – це, можливо, не ювілей, але це справжній шлях серця. Я не рахую свої досягнення званнями чи нагородами – для мене найбільша нагорода – це щасливі очі тих, кому змогла допомогти.

Сімейна медична сестра підкреслює, що медична реформа внесла в медичну систему багато плюсів. Зокрема, позитивним є те, що люди звертаються до сімейного лікаря, який спостерігає за хворим, веде анамнез хвороби, при потребі скеровує до вузьких спеціалістів. Звісно, не обійшлося і без мінусів – верифікація, тобто робота з документами, потребує багато часу. Однак пані Лілія з тих щасливих людей, які вранці поспішають на улюблену роботу, а вечором додому, де чекають найрідніші, які підтримують і надихають. 

З чоловіком ми познайомилися в клубі в селі Баківці, — усміхається жінка, розповідаючи про родину. — Він родом із Лаврова, я ж — із Радомишля. Наша зустріч була немов подарунок долі. Тоді я ще не знала, що саме ця мить змінить усе моє життя. Його погляд, усмішка, слово — все склалося так природно, наче ми знали одне одного давно. Відтоді поруч зі мною завжди є людина, яка стала моєю опорою і найріднішою душею. Він запросив мене на танець. І так почалося наше спілкування, яке згодом переросло у справжнє кохання. Коли мені було дев’ятнадцять, ми одружилися. Згодом у нас народився синочок, і нині він — наша гордість. Вчиться, працює тренером, суворо дотримується дисципліни, багато читає, прагне до нового. Чесно кажучи, іноді я й сама вчуся від нього.

Відтоді, як храм на честь Успіння Пресвятої Богородиці став українським, Лілія Максимівна співає у церковному хорі, і цей спів для неї — не просто музика, а щира молитва. З теплом пригадує, як у дитинстві мама водила їх із сестрою до храму, розповідала про життя святих, наставляла бути добрими та милосердними. Часто повторювала прості, але глибокі слова: «Живіть по-Божому». У церковній громаді про Лілію говорять з особливою повагою — як про людину справжньої віри, щиру і напрочуд добру.

Головне – робити усе відповідно до вчення Господнього і тоді усе буде добре, – переконана вона. – Скільки разів переконувалася, що яка б не була складна чи прикра ситуація, але помолюся і – допомога обов’язково буде!  Мрію про щастя просте, щоб мир і любов панували в житті, щоб люди були здорові усі, а серце раділо добру й красі.

Її набожність — від самого серця, — говорить настоятель храму на честь Успіння Пресвятої Богородиці в селі Радомишль, протоієрей Юрій Глова.

— Від Лілії завжди йде лише світло і позитив. Вона завжди привітна, усміхнена, і разом із мамою ніколи не пропускає богослужінь. Окрім цього, Лілія дбає про благоустрій біля храму — і за цей час зроблено просто колосальну роботу. Разом з іншими парафіянками вона створює флористичні композиції до богослужінь і свят, тож наш храм завжди прикрашений живими квітами, що дарують особливу атмосферу. Я щиро тішуся, що маю таких відданих і талановитих парафіянок.

Лілія Максимівна – це справжня Людина з великої літери, Людина-Душа, – ділиться враженнями багатодітна мама з села Озеряни Ольга Дубіцька.

– Вона світла, щира й надзвичайно добра. За роки своєї роботи медиком врятувала безліч життів, а її самовідданість у часи пандемії COVID-19 була воістину героїчною. Завжди на зв’язку, завжди готова прийти на допомогу вдень і вночі.

Читайте також:

• Унікальну операцію на серці виконали вперше в Україні: медики Ковельського МТМО подарували волинянину шанс на життя
• Зробив перші кроки у рік і вісім місяців: історія успіху волинського малюка Давида
• У сім'ї все роблять гуртом: історія матері-Героїні з Луцького району, яка народила вісім дітей